Студ

Library

Аналіз системи оперативного управління виробництвом продукції підприємства "Ювілейне" Полтавської області

Інвестиції, Дипломная Работа Картинки , Купить Дипломную

ВСТУП


Сільськогосподарське виробництво - це складна інженерно-технічна і соціально-економічна система, яка побудована на тісній взаємодії великої кількості людей, машин і механізмів. Особливість сільськогосподарського виробництва, що одночасно визначає і його складність, полягає у сезонності виробництва, періоду виробництва з робочим періодом, значній територіальній розосередженості виробничих об'єктів, одночасному використанню машин і знарядь на різних культурах, обмеженістю виконання робіт у часі. Ці чинники не дозволяють рівномірно використовувати техніку, робочу силу, вимагають виконання значного обсягу робіт у стислі терміни, а значна територіальна розосередженість викликає необхідність отримання оперативної інформації для запобігання організаційних неузгодженостей. В умовах реформування економіки України, ускладнення економічних відносин між господарюючими суб'єктами, посилення конкуренції, невизначеності економічної ситуації в умовах ринкових відносин значно ускладнило господарську діяльність підприємств. Тому, з огляду на вищезазначені фактори дана тема дуже актуальна, оскільки оперативне управління є незамінним інструментом по забезпеченню ритмічності в роботі, усунення виробничих труднощів, неузгодженості, особливо в період весняно-польових робіт та збирання врожаю. Організаційно-економічні перетворення що здійснюються в аграрному комплексі привносять нові елементи у зміст оперативного управління, проте ні в якому випадку не зменшують його ролі та значення у забезпеченні ритмічної роботи господарства.

Оперативне управління охоплює сукупність взаємозалежних технічних, організаційних, економічних, соціально-психологічних та інших чинників. В оперативному управлінні застосовується сукупність методів в основі яких знаходяться структурно-функціональний, комплексний, оптимізаційний та інший підходи. В оперативному управлінні знаходять своє відображення також методи соціальної психології, методи індукції, дедукції, аналізу і синтезу, порівняння, міркування, асоціації, інтуїції тощо. Для дослідження причинних зв'язків використовуються методи традиційної логіки: метод подібностей, метод різниць, поєднаний метод подібностей і різниць, метод супутніх змін, метод залишків.

Основне завдання оперативного планування полягає в конкретизації показників поточного плану з метою організації планомірної та ритмічної роботи підприємства в єдиний виробничий організм.

Мета даної роботи полягає у закріпленні і поглибленні теоретичних знань, їх застосуванні у вирішенні конкретних виробничих, наукових, науково-технічних і науково-педагогічних завдань.

Завданням дипломної роботи є дослідження системи оперативного управління виробництвом продукції підприємства на основі конкретного господарства. Робота передбачає висвітлення теоретичних основ формування системи оперативного управління, оцінку системи оперативного управління виробництвом в господарстві та визначення шляхів удосконалення системи оперативного управління виробництвом.

Обєктом дослідження є процес аналізу системи оперативного управління виробництвом продукції в Державному підприємстві «Сільськогосподарське підприємство «Ювілейне» Полтавського району Полтавської області.

У процесі дослідження було використано аналітичні, графічні та математичні методи дослідження.

Інформаційною базою проекту виступають наступні джерела: наукова література вітчизняних та зарубіжних авторів з проблем оперативного управління на підприємстві; періодичні видання економічного та правового профілю; інструктивні матеріали; матеріали статистичної та бухгалтерської звітності ДП «СП «Ювілейне».


РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи формування системи оперативного управління


1.1 Сутність оперативного управління на підприємстві


Оперативне управління є сукупністю управлінських робіт, які пов'язані із прийняттям своєчасних заходів щодо виконання планів, завдань, графіків, що базуються на достовірних даних про стан виробничих об'єктів. Оперативне управління передбачає здійснення фактично всіх функцій управління, які пов'язані із поточною діяльністю підприємства та його виробничих підрозділів. Формування відповідної системи оперативного управління в господарстві залежить від типу існуючих у ньому організаційної структури і структури управління. Проте, відомо, що розглядаючи сільськогосподарське підприємство як дві підсистеми - керуючу та керовану, що тісно взаємопов'язані, більш високий рівень організації однієї із підсистем впливає на іншу, а отже і на ефективність виробництва в цілому [6, с. 108]. До цільових завдань управління належить:

підвищення врожайності шляхом раціонального використання землі, добрив, якісного насіння;

підвищення продуктивності тваринництва шляхом раціонального використання кормів та покращення племінної роботи;

підвищення продуктивності праці, скорочення термінів проведення польових робіт, підвищення рівня використання машинно-тракторного парка, зниження собівартості продукції.

Перераховані завдання характерні для всіх рівнів управління. Для вирішення цільових завдань створюються відповідні служби: агротехнічна, зоотехнічна, інженерна, економічна та інші, що здійснюють відповідні функції по плануванню та координуванню виробництва. Відповідні задачі оперативного управління можна виділити на рівні господарства, відділку, бригади.

Задачі оперативного управління можна розділити на чотири групи, що виконуються послідовно :

а)первинний контроль виконання робіт на основі простої обробки показників виконання (порівняння фактичних і планових показників) і передача необхідної інформації. Вхідна інформація є в цьому випадку орієнтиром діяльності керівників;

б)проведення оперативного аналізу та підготовка управлінського рішення керівників. На даному етапі аналізують основні показники, причини відхилення від плану та очікуваний ефект;

в)розробка та контроль комплексних оперативних планів-графіків з урахуванням можливих змін ресурсів в декількох варіантах, як по бригадам так і по відділках;

г)використання ЕОМ із застосуванням економіко-математичних методів для оптимального розподілу трудових, матеріальних та фінансових ресурсів і прогнозування процесу виробництва.

Ефективно вирішувати позначені вище задачі дозволяє організація в господарстві диспетчерської служби.

Диспетчерська служба - це спеціально створена ланка в системі управління сільськогосподарським підприємством, яка призначена для централізованого оперативного управління виробництвом на основі сучасних технічних засобів зв'язку і обчислювальної техніки. Поряд із комплексом організаційних та технічних заходів диспетчерська служба дозволяє покращити оперативне керівництво, скоротити втрати часу з організаційних і технічних причин та вчасно забезпечити всі ділянки роботи необхідними матеріально-технічними засобами. Застосування диспетчерської служби сприяє ефективному використанню техніки, скороченню строків проведення основних робіт, підвищенню продуктивності праці, зростанню врожайності сільськогосподарських культур та зниженню собівартості продукції.

Диспетчерська система управління покликана:

1. Звільнити працівників управлінського апарату від великого обсягу нетворчої оперативної роботи шляхом централізації і механізації операцій інформативного забезпечення

2. Удосконалювати організацію і забезпечувати підвищення продуктивності праці керівників, спеціалістів шляхом перерозподілу функцій і сил апарату управління.

. Підвищувати оперативність у вирішенні виробничих завдань шляхом зміцнення прямих зв'язків первинних підрозділів з апаратом управління, і навпаки.

. Створити умови, необхідні для нормального ходу трудових виробничих процесів, а також більш ефективного використання виробничих ресурсів шляхом здійснення більш чіткої взаємодії між виробничими ланками і своєчасного усунення причин, які порушують запланований хід робіт [10, с. 220].

Об'єктами диспетчеризації в сільськогосподарських підприємствах є: відділки, цехи, бригади, тваринницькі ферми, центральна ремонтна майстерня та рухомі ремонтні засоби, гараж, зерносклади, склади запасних частин та матеріалів та інші об'єкти. При організації управління, а особливо оперативного дуже важливо широке застосування засобів зв'язку. В диспетчерському управлінні застосовуються засоби автоматичного, диспетчерського та мобільного телефонного звязку, диспетчерського радіозв'язку, засоби передачі технологічної та іншої інформації (телефакс, телевізійні установки), засоби фіксування інформації (диктофони, магнітофони), вимірювальна і обчислювальна техніка [9, с. 165].

В різних господарствах функції диспетчерської служби в залежності від рівня розвитку служби неоднакові. На першому етапі функції диспетчерської служби обмежуються збором і передачею різноманітної інформації. Керівники і спеціалісти бачать в ній лише зручний засіб зв'язку. На другому етапі відбувається розширення функцій диспетчерської служби. Керівники служби здійснюють великий обсяг контрольно-облікової та аналітичної роботи. На третьому етапі диспетчерська служба виконує окремі роботи з оперативного планування, регулювання виробництва, отримує права розпорядництва.

Зміст оперативного планування складається із комплексу взаємозалежних робіт із підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень, засобів, прийомів їх виконання. Загальні функції оперативного управління розподіляють а чотири групи: аналіз, планування, облік, регулювання та контроль.

Оперативний аналіз охоплює економічний, технологічний, організаційний, соціально-економічний та інші аспекти господарської діяльності. Зміст аналізу полягає в порівнянні фактичного і запланованого ходу виробництва, виконання рішень, розпоряджень, планів, завдань, визначення їх ефективності. Здійснюючі систематичний економічний аналіз диспетчерська служба має змогу своєчасно виявити недоліки та резерви виробництва. Охоплюючи невеликі проміжки часу (день, тиждень, виконання певної роботи) роботи сільськогосподарського підприємства та його підрозділів, оперативний економічний аналіз дозволяє детально дослідити весь хід виконання плану, всі фактичні зміни в роботі, виявити причини зростання витрат і підвищення собівартості. Одночасно оперативний аналіз зумовлює відповідні зміни в технологічних картах і є одним із основних складових розробки плану на наступний період. Оперативний аналіз передбачає щоденну перевірку виконання робіт бригадами, ланками, агрегатами і окремими працівниками; правильність використання техніки, матеріальних ресурсів; дотримання агротехнічних строків [16, с. 268].

Оперативний аналіз здійснюється в чотири етапи:

. Виявлення відхилень фактичних показників від планових. Джерелами інформації є оперативні плани-графіки робіт, технологічні карти і звітні відомості виробничих підрозділів.

  1. Визначення конкретних виробничо-економічних і організаційно-технічних чинників, що вплинули на виявлені зміни та оцінка ступеня впливу кожного з них.
  2. Детальне вивчення причин, які зумовили відхилення від плану і виявлення існуючих організаційних недоліків виробництва.

4. Розробка у відповідності із отриманими даними заходів спрямованих на усунення виявлених недоліків і мобілізація ресурсів для покращення виробничої діяльності.

Важливу роль в оперативному управлінні відіграє планування. Зміст цього елемента управління полягає у розробці та прийнятті короткотермінових управлінських рішень, їх фіксації в різних видах оперативних планів.

Основними задачами оперативного планування є:

підтримання необхідних пропорцій між робочою силою, технічними засобами, матеріальними ресурсами;

календарне погодження виконання різних сільськогосподарських робіт, їх технічне і матеріальне забезпечення;

ефективне використання ресурсів виробництва за рахунок раціональної організації трудових процесів, якісного виконання технологічних операцій.

Оперативні плани мають узгоджувати та координувати взаємодію усіх служб господарства, виробничих і обслуговуючих підрозділів з метою збільшення виробництва продукції, підвищення продуктивності праці, ефективного використання матеріальних, технічних і трудових ресурсів. Оперативне планування має враховувати всі особливості сільськогосподарського виробництва (агротехнічні терміни, фізіологічні особливості тварин, природні умови тощо) [21, с. 122].

Серед видів оперативного планування можна виділити робочі плани по періодам робіт, плани-завдання, плани-наряди, графіки-маршрути руху механізованих загонів і окремих агрегатів та ін. Всі види оперативних планів повинні бути взаємопов'язаними. Вихідна інформація для оперативного планування надходить із основних підрозділів господарства. Технологічні і технічні служби забезпечують розробку технологічних процесів, економічна служба здійснює розрахунок ресурсів і витрат на виробництво і т. д.

Оперативний облік в господарстві здійснюється шляхом проведення відповідних вимірів, прийому оперативних зведень, звітів, телеметричної інформації, шляхом особистих спостережень за ходом виробничих процесів. Відповідно до функцій управління виділяють наступні види оперативної облікової інформації: адміністративна, технологічна, кадрова та ін. Вимірювання обсягів виконаних робіт щоденно здійснюється обліковцями, помічниками бригадирів по обліку, бригадирами та іншими керівниками первинних підрозділів. Інформація про хід робіт, отриману продукцію та інші дані надходять безпосередньо до особи відповідальної за обробку і передачу звітних даних до диспетчерської служби.

Регулювання забезпечує заключну стадію процесу управління, сприяє налагодженню в господарстві і підрозділах необхідних темпів праці, підтриманню встановленої пропорційності і безперервності виробництва. Основою регулювання виробничого процесу є оперативний план-графік. Ефективність регулювання залежить від повноти отриманої інформації і від методів оцінки відхилень. Тому важливим аспектом оптимізації управлінського рішення є визначення необхідного обсягу інформації, показників, які дозволять об'єктивно проаналізувати виробничий процес і забезпечити запланований хід робіт.

Контроль дає можливість керівнику вчасно виявити відхилення від плану, недоліки при організації виробничих процесів, визначити причини порушення ритмічності в роботі та розробити відповідні заходи по усуненню недоліків виробництва. Як правило контроль здійснюється лише на особливо важливих напрямках діяльності. Існують різноманітні види контролю. На сільськогосподарських підприємствах при оперативному управлінні використовуються наступні типи контролю:

а) кількісний - перевірка проміжних або кінцевих результатів роботи;

б) якісний - перевірка стану об'єкта або його частин, якості роботи, дотримання технології виробництва та ін.;

в) строковий - за термінами проведення певних робіт, здійснення управлінських рішень.

Зміст оперативного контролю визначається його метою і відповідно до цього можна виділити наступні види оперативного контролю [21, с. 230]:

  1. Перевірка виконання. Здійснюється шляхом порівняння фактичних п показників роботи із плановими чи нормативними.

2. Контроль невідповідності. Здійснюється шляхом порівняння фактичного ходу робіт із затвердженим планом або фіксування простоїв людей і техніки (як правило, доповнюється аналізом причин диспропорцій з метою їх усунення).

. Контроль правильності прийнятого рішення. Здійснюється шляхом вивчення проміжних показників. Використовується у випадках коли рішення прийнято із певною мірою ризику, а проміжні результати дають додаткову інформацію.

. Контроль дотримання технологічних вимог (агротехнічних термінів робіт, внесення мінеральних добрив, послідовність виконання операцій). Здійснюється шляхом періодичного фіксування часу, спеціальних замірів, щоденного нагляду за станом рослин, підрахунку використаних матеріалів.

. Контроль технічного стану засобів механізації і своєчасності технічного обслуговування. Здійснюється шляхом фіксування різних станів машин (робота, ремонт, технічне обслуговування та ін.) та показників цього стану в часі. Враховуються показники, які дають можливість контролювати своєчасність ремонтів і технічних обслуговувань.

. Контроль дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку. Здійснюється шляхом нагляду, вибіркових перевірок та ін.

. Контроль своєчасності передачі та обробки інформації. Здійснюється шляхом спостереження за дотриманням графіка цих робіт.

Відображення всіх контрольованих показників на планшетах, електрифікованих табло, в графіках, моно схемах та інших засобах наочного відображення інформації, дозволяють легко контролювати відхилення фактичних показників від планових.


1.2 Вплив внутрішнього та зовнішнього середовища на систему оперативного управління


Будь-яка система складається з двох складових: зовнішнього оточення, що включає вхід і вихід системи, звязок із зовнішнім середовищем і зворотний звязок; внутрішньої структури, тобто сукупності взаємозвязаних компонентів, що забезпечують процес дії субєкта управління на обєкт, переробку входу системи в її вихід і досягнення цілей системи.

Внутрішнє середовище організації визначається внутрішніми змінними, тобто ситуаційними факторами всередині організації. Внутрішнє середовище, де працюють менеджери, містить в собі корпоративну культуру, організаційну структуру, технологію виробництва, всі будинки та споруди, які належать організації, машини та обладнання. Найбільш вагомим фактором внутрішнього середовища є корпоративна культура. Внутрішня культура повинна відповідати вимогам як зовнішнього середовища, так і стратегії організації [26, c. 212].

Фактори, від яких залежить стан внутрішнього середовища підприємства представлені на рис. 1.1.

Як бачимо з рис. 1.1 на стан внутрішнього середовища підприємства впливають ряд чинників. Зокрема, його загальні цілі, політика та стратегії, наявність системи залучення зовнішніх інвестицій, наявність ефективної та гнучкої виробничої системи, прогресивні системи мотивації персоналу тощо.

Американські економісти М. Мескон, М. Альберт та Ф. Хедоурі виділяють такі основні внутрішні змінні в будь-якій організації, як цілі, структура, завдання, технологія та люди (працівники).



Рис. 1.1 Фактори, що впливають на стан внутрішнього середовища підприємства [26, c. 216]


Цілі - це конкретний кінцевий стан або очікуваний результат, якого намагається досягнути група працюючих разом. Існує значний різновид цілей залежно від характеру організацій.

Структура - це логічні взаємовідносини рівнів управління та видів робіт, які дозволяють найбільш ефективно досягти цілей організації.

Завдання - це види робіт, які необхідно виконати певним способом та в обумовлений термін. Це робота з предметами праці, знаряддями праці, інформацією та людьми.

Технологія - це засіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, обладнання, сировини) у вихідні (продукт, виріб).

Люди - найважливіший ситуаційний фактор організації. Його роль визначається здібностями, обдарованістю, потребами, знаннями, поведінкою, ставленням до праці, позицією, розумінням цінностей, оточенням, наявністю якостей лідера [26, c. 345].

Внутрішні змінні, взаємоповязані між собою, утворюють системну модель. Внутрішнє середовище організації представлено функціональними сферами, які є загальними для всіх типів організації.

Кадрова функція - це забезпечення виробничої та інших сфер людськими ресурсами (найм, підготовка та перепідготовка). Виконання всіх управлінських дій, які повязані з соціальною сферою: оплата, добробут і умови найму.

Фінанси та бухгалтерський облік - це грошові аспекти бізнесу, в т. ч. управління засобами (витрати, зміна грошової маси). Бухгалтерський облік - збір, обробка та аналіз фінансових даних.

Забезпечення ресурсами - здійснення та удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення організації матеріалами, напівфабрикатами, машинами та енергетичними ресурсами.

Виробнича функція - забезпечення функціонування виробничого процесу в залежності від мети виробничої функції.

Функція розвитку продукту та процесу виробництва - це організація проведення досліджень і розвитку процесів, розробка високих технологій, компютеризація (удосконалення організації процесів). Вивчення довготермінової динаміки розвитку продукту, як основного фактора конкуренції на ринку, здійснення інноваційної політики фірми.

Функція розвитку матеріально-технічного забезпечення виробництва - це розвиток інструментального господарства, ремонтних служб та служб технічного оснащення з метою забезпечення раціональних термінів фізичного та морального зносу технічних систем [28, c. 147].

Маркетинг - це особливий вид діяльності з прогнозування, здійснення, виявлення та задоволення бажань споживача. Виконання цих функцій для однієї організації називають мікромаркетингом, у цілому для суспільства - макромаркетингом.

Зовнішнє організаційне середовище містить елементи, які знаходяться за межами організації, але мають на неї суттєвий вплив. Це конкуренти, ресурси, технології, економічні умови тощо. Зовнішнє середовище організації ділять на два рівні: загальне середовище (непрямого впливу) та середовище завдань (прямого впливу). Фактори зовнішнього середовища прямого та опосередкованого впливу наведені на рисунку 1.2.


Рис. 1.2 Фактори зовнішнього середовища прямого та непрямого впливу [28, c. 134]


Загальне середовище - це елементи, які мають опосередкований вплив на діяльність організації. Вони вмішують в собі соціальні, демографічні та економічні фактори, які однаково впливають на всі організації (збільшення темпів інфляції). Зовнішні фактори - це в основному неконтрольовані сили, які мають вплив на рішення менеджерів та їх дії і, в кінцевому підсумку, на внутрішню структуру і процеси в організації [21, c. 174].

Підприємство і мікросередовище, яке його оточує, перебувають під впливом макросередовища. Його ланки щодо підприємства є неконтрольованими факторами, тобто такими зовнішніми силами, що можуть відкривати для нього нові можливості або створювати нові загрози.

Підприємство не може вплинути на макросередовище, але воно мусить добре орієнтуватися в ньому, стежити за його змінами і відповідним чином реагувати на них. Якщо ці зміни можуть створити для підприємства сприятливіші умови для виробництва або збуту продукції, воно мусить внести необхідні корективи в тактику, а можливо, і в стратегію своєї діяльності з тим, щоб максимально скористатися цими умовами. Якщо ж зовнішні сили макросередовища несуть у собі загрозу для підприємства, воно вживатиме заходів, щоб запобігти їх дії або помякшити їх негативний вплив.

Основними ланками макросередовища, що тією чи іншою мірою впливають на підприємства, є: економічне, природно-екологічне, інформаційне, науково-технічне, політико-правове, соціально-культурне і міжнародне середовище.

Економічне середовище є однією з провідних ланок макросередовища і характеризується багатьма параметрами: рівнем інфляції або дефляції, ступенем розвитку конкурентного середовища, рівнем зайнятості, податковою політикою, динамікою і співвідношенням цін на сільськогосподарські і промислові товари тощо. В узагальненому вигляді воно може бути визначене через купівельну спроможність населення. Його доходи на стадії економічного піднесення зростають, ціни на товари, в тому числі сільськогосподарські, стають доступнішими, скорочується безробіття, зростає обсяг продажу, активізується інвестиційна діяльність. В умовах насиченості ринку сільськогосподарською продукцією зростання купівельної спроможності населення є сигналом для аграрних підприємств до збільшення виробництва насамперед дорогих високоякісних товарів. З цією метою вони можуть задіяти додаткові ресурси, зняти з консервації частину земельних ділянок, застосувати нові досягнення агрономічної і зоотехнічної науки для підвищення врожайності культур і продуктивності тварин [22, c. 115].

У період економічного спаду купівельна спроможність знижується як за рахунок зменшення особистих доходів працюючих, так і через зростання безробіття. При цьому підвищуються процентні ставки на кредит, скорочується інвестиційна діяльність, зменшується обсяг продажу сільськогосподарської продукції. Через нееластичність цінового попиту на неї це зменшення відбувається повільніше, ніж на промислові товари, але це не означає, що аграрні підприємства не повинні реагувати на зниження купівельної спроможності населення. Залежно від конкретних обставин ця реакція може бути різною - від завчасного скорочення виробництва певних видів продукції до знаходження нових ринків її збуту, в тому числі і міжнародних.

Економічне середовище характеризується також станом економічного розвитку підприємств інших галузей, що виробляють продукцію для сільськогосподарського виробництва. Аграрні підприємства повинні знати, які товари і за якими цінами вони можуть придбати в своїй країні, а які за кордоном, в яких саме регіонах ціна на них доступніша, де сприятливіші транспортні умови тощо.

Природно-екологічне середовище істотно впливає на характер виробничої діяльності аграрних підприємств. Його вплив на цю діяльність посилюється зі зростанням дефіциту окремих видів сировини, подорожчанням енергії, підвищенням вимог до збереження навколишнього середовища. Держава все рішучіше стала втручатися в процес збереження і відтворення природних ресурсів через Державний комітет охорони природи та його регіональні представництва на місцях. З огляду на це виникає сукупність юридичних (правових) відносин між аграрними підприємствами та установами, які відповідають за екологію.

Аграрні підприємства не можуть не рахуватися зі змінами в природно-екологічному середовищі і тими формами його регулювання, які діють на момент прийняття ними господарських рішень, оскільки це може призвести до вкрай небажаних наслідків. Так, періодичний дефіцит на нафтопродукти та істотне їх подорожчання в 90-х роках змусили аграрні підприємства здійснювати суворий режим їх економії, прискорено розвивати гужовий транспорт, збільшувати поголівя робочої худоби, ширше використовувати енергію вітру й води.

Сільськогосподарські підприємства зобовязані дотримуватися екологічних та санітарно-технічних вимог щодо розміщення нових і реконструйованих обєктів, будівель і споруд, не допускати перевищення концентрації хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин у ґрунті понад встановлені державою гранично допустимі норми [16, c. 117].

Науково-технічне середовище. Підприємствам аграрного сектору потрібно добре орієнтуватися у змінах, що відбуваються в даному середовищі, і завдяки цьому приймати обґрунтовані рішення про доцільність та можливість впровадження у виробництво нових видів техніки і нових технологій, забезпечуючи таким чином конкурентоспроможність своїх товарів та вищу доходність від їх реалізації. Коли підприємство не реагуватиме на вплив цього фактора, воно буде приречене на стагнацію і банкрутство.

При впровадженні новинок аграрним підприємствам слід бути обережними в тому розумінні, щоб сільськогосподарська продукція не зашкодила здоровю населення. Наприклад, використовуючи досягнення науки в галузі біотехнології, підприємство мусить бути переконане, що застосування, скажімо, нових стимуляторів росту і розвитку тварин не зашкодить здоровю людей, не зумовить погіршення смакових якостей і товарного вигляду продукції, не породжуватиме у покупців недовіри до неї, отже, не стане причиною погіршення становища підприємства на ринку.

Інформаційне середовище в умовах ринкових відносин і прискореного розвитку науково-технічного прогресу відіграє велику роль у своєчасному забезпеченні підприємств необхідною інформацією щодо конюнктури ринку, новітніх досягнень у галузі техніки, технології й організації виробництва, стану і тенденцій розвитку світового ринку. Зрозуміло, що значення інформаційного середовища ще більше зростає в умовах високої конкуренції. Воно дає змогу підприємствам швидко вирішувати проблеми «вузьких місць» своєї діяльності. Адже нерідко підприємствам економічно вигідніше купити певну ідею з готовим механізмом її практичної реалізації, ніж самотужки досліджувати і розробляти її [16, c. 120].

Політико-правове середовище включає в себе систему законів та інших юридичних актів, які регламентують підприємницьку діяльність, а також систему політико-правових інститутів, що виробляють ці правові документи і контролюють їх виконання. Значне місце у формуванні політико-правового середовища належить політичним партіям, засобам масової інформації, іншим впливовим групам громадськості, які своєю діяльністю справляють опосередкований вплив на діяльність державних установ і окремих осіб, обмежують свободу їх дії або ж сприяють прийняттю відповідних рішень.

Кожне підприємство мусить бути добре обізнаним із законодавством, що регулює підприємницьку діяльність, оскільки його порушення загрожує штрафними санкціями аж до заборони займатися виробничою діяльністю взагалі. Наприклад, в Україні вже прийнято нормативно-правові акти, що охороняють добросовісність конкуренції, інтереси споживачів, оберігають їх від несумлінної ділової практики (випуску неякісних товарів, неправдивої реклами, оманливої упаковки тощо). Законодавство, що регламентує діяльність бізнесу, повинно захищати також вищі інтереси суспільства від такої підприємницької діяльності, яка не забезпечує необхідної якості життя людей з точки зору збереження довкілля.

Соціально-культурне середовище формується під дією демографічних процесів і змін культурно-освітнього рівня населення. В умовах дефіциту продовольчих товарів, низької купівельної спроможності значної частини населення цей фактор є малоістотним. Але за насиченості ринку продовольчими товарами та обмеженого експорту аграрні підприємства мусять збільшувати обсяги виробництва приблизно такими ж темпами, якими зростає кількість населення. В іншому разі можливе небажане перевиробництво продукції або виникнення її дефіциту. Водночас аграрні підприємства повинні будуть враховувати зміни в структурній будові населення за віковими групами, а також зміни в культурі харчування, оскільки вони зумовлюють прискорене зростання попиту на одні види сільськогосподарської продукції і зменшення його на інші. Наприклад, із «старінням» населення збільшується попит на овочі, фрукти і зменшується - на висококалорійні продукти. З підвищенням добробуту і культурного рівня населення змінюється його ставлення до матеріалу, з якого виготовляються тканини і одяг. Зростає попит на товари широкого вжитку з натуральних тканин, що економічно змушує аграрні підприємства збільшувати виробництво льону, конопель, вовни. Поширення серцево-судинних захворювань спричиняє зменшення попиту на продукти харчування з високим вмістом холестерину тощо. Небажання підприємства вивчати і враховувати ці «тонкощі» впливу соціально-культурного середовища загрожує втратою позицій на ринку, скороченням обсягу виробництва і зниженням його ефективності [9, с. 225].

Отже, зовнішнє середовище виступає головним фактором, що визначає організаційну диференціацію й інтеграцію на мікроекономічному рівні господарювання. Між характеристиками ринкового, виробничого і науково-технічного середовища, внутрішньою структурою і механізмом дії підприємницької системи існує стійка залежність. При проектуванні організаційно-виробничої системи, як правило, доводиться вирішувати такі важливі питання: яка невизначеність зовнішнього середовища організації впливає на досягнення її мети; у яких частинах організація має бути механічною, а в яких органічною; як мають підрозділятися завдання і як має диференціюватися організація (за функціями, галузями тощо); які організаційні механізми слід використовувати для координації та інтеграції діяльності; які мають бути витрати на управління?

Відповіді на ці запитання можна шукати різними шляхами й засобами, але важливе значення як орієнтир і допоміжний інструмент проектування має набір організаційних форм та механізмів диференціації й інтеграції, побудований для мінливих характеристик організаційної ситуації.


1.3 Особливості оперативного управління та планування на рівні виробництва продукції в аграрних підприємствах


Розвиток сільськогосподарського підприємства, його пристосування до ринкових умов господарювання потребує ефективного управління. Правильна організація диспетчерської служби підвищує оперативність управління виробництвом, скорочує втрати робочого часу з організаційних причин, своєчасно усуває виробничі труднощі, поліпшує і вдосконалює діяльність керівників, якість управлінських рішень. Особливості сільськогосподарського виробництва обумовлюють необхідність в раціональній організації системи оперативного управління. Трудові процеси в сільському господарстві тісно пов'язані з біологічними процесами, тому несвоєчасно прийняте і із запізненням реалізоване управлінське рішення в організації виробництва призводить до втрат продукції. Завдання диспетчерської служби - досягнення пропорційності, погодженості, рівномірності і безперервності при організації виробничих процесів, забезпечення належної роботи підприємства. Діяльність диспетчерської служби, як ефективної системи управління можлива лише при наявності в господарстві центрального диспетчерського пункту (ЦДП) та диспетчерських постів в підрозділах.

Організація диспетчерського управління викликає певні зміни в структурі управління господарством:

  • створюється новий підрозділ апарату, який здійснює централізований контроль та регулювання за сільськогосподарськими роботами - диспетчерська служба;

- впроваджується короткотермінове календарне планування основних робіт в господарстві;

диспетчерській службі доручається контроль за своєчасним виконанням підрозділами затверджених змінно-добових завдань, а також найважливіших розпоряджень і вказівок керівників, головних спеціалістів і надання виконавцям організаційної допомоги.

Диспетчеризація передбачає комплекс організаційно-технічних заходів зі створення в господарстві необхідних умов для диспетчерського управління. При визначенні місця диспетчерської служби в загальній структурі управління необхідно мати на увазі, що її оперативно-розпорядча діяльність поширюється на всі підрозділи господарства, а не входить в склад якого-небудь функціонального відділку. Важливою умовою ефективної організації оперативного управління є розробка Положення про диспетчерську службу господарства і посадових інструкцій для її персоналу [6, с. 373].

Положення складається з трьох розділів:

  1. Задачі, функції і місце диспетчерської служби в структурі управління, об'єкти диспетчеризації.
  2. Посадові положення працівників диспетчерської служби та взаємодія їх з іншими працівниками апарату управління.

3. Організація роботи диспетчерської служби, порядок проведення диспетчерських нарад, розпорядок дня диспетчерських пунктів і постів, диспетчерська документація.

Згідно з Положенням диспетчерська служба сільськогосподарського підприємства виконує наступні функції:

а) спільно із головними спеціалістами і керівниками підрозділів розробляє та коректує оперативні плани робіт;

б) приймає, обробляє та систематизує оперативні дані про хід виконання робіт, надходження та реалізацію готової продукції; передає ці дані керівникам господарства та відповідним службам; приймає інформацію про різноманітні неузгодженості в процесі виробництва та усуває їх;

в) контролює хід виконання оперативних планів, своєчасність технічного обслуговування та планових ремонтів сільськогосподарської техніки, своєчасність усунення причин, які порушують ритм роботи на всіх ділянках виробництва;

г) забезпечує двосторонній зв'язок керівників і спеціалістів господарства з керівниками та спеціалістами різних об'єктів виробництва;

д) забезпечує збір оперативної інформації по використанню машин та обладнання;

е) організовує диспетчерські наради;

є) доводить до виконавців розпорядження, накази керівників господарства та контролює виконання розпоряджень, зареєстрованих в диспетчерських документах;

ж) приймає заявки підрозділів на матеріально-технічні ресурси, організовує та контролює забезпечення цих заявок;

з) контролює справність засобів зв'язку;

і) веде спеціальну, встановлену для диспетчерської служби документацію.

В процесі своєї діяльності диспетчерська служба взаємодіє з різними службами господарства:

з агрономічною службою - з визначення обсягів, строків посіву та догляду за посівами; по збиранню і переробці врожаю; з розподілу та використанню мінеральних і органічних добрив; з використання сільськогосподарської техніки по відділкам та бригадам згідно плану і т. д;

із зоотехнічною службою - по визначенню обсягів та строків робіт з збирання кормових культур; по утриманню тварин в стійловий та пасовищний періоди; по використанню машин та обладнання; по видам і строкам виконання окремих видів робіт на фермах; по організації контролю строків постановки тварин на відгодівлю та відправлення на заготівельні пункти; по ремонту тваринницьких приміщень і технологічного обладнання і т. д.

із інженерною службою - по організації контролю строків технічного обслуговування і ремонту машинно-тракторного парку; обладнання та інженерних споруд; по визначенню стану автомобільного та машинно-тракторного парку; по виявленню причин простоїв агрегатів і т. д.

Аналогічно диспетчери взаємодіють і з іншими службами господарства.

ЦДП, як правило розміщується в конторі господарства, в безпосередній близькості від кабінету керівника. На ЦДП концентруються всі відомості, запити, облікові матеріали, видаються оперативні завдання, розпорядження, плани (плани-графіки) і здійснюється контроль за їх виконанням. ЦДП обладнується пультом управління, переговорними пристроями (телефонні апарати, мікрофони, гучномовці і т. ін.), діючою та резервною радіостанцією, магнітофоном, широкомовним радіоприймачем, годинниками, термометром, метеорологічними приладами (анероїд, барометр), освітлювальною технікою, обчислювальною технікою, робочими меблями [6, с. 325]. Центральний диспетчерський пункт оснащується також технічними засобами наочного відображення інформації, диспетчерською картою розподілу техніки по полях і підрозділах, планшетом планування обслуговування тракторів і комбайнів, планшетом технічного обслуговування автомашин, планшетом використання робочої сили і т. ін. Диспетчерська служба може бути підключена до телеконтролю і телеметрії за допомогою засобів дистанційної і телевізійної сигналізації про стан або параметри роботи обладнання по кормоприготуванню, кормороздачі, водо-, електро-, і теплопостачанню, гноєвидаленню, мікроклімату, обробці, переробці продукції і т. д. На ЦДП повинна бути необхідна документація, річний виробничо-фінансовий план, дані про особистий склад у розрізі виробничих бригад і ферм, дані про наявність у них тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, річний план, квартальні і місячні графіки проведення технічних доглядів і ремонт техніки. Робота диспетчерської служби здійснюється по визначеному розпорядку, який розробляється у відповідності із загальним розпорядком роботи апарату управління, графіком передачі інформації, на диспетчерський пункт, а також встановленим порядком проведення диспетчерських нарад (табл. 1.1). При розробці розкладу роботи диспетчерської служби враховуються особливості літнього і зимового періодів сільськогосподарських робіт, функції служби, форми її взаємодії з керівниками та спеціалістами.


Таблиця 1.1 Розпорядок роботи диспетчерської служби в літній період [6, с. 340]

Години праціЗаходиВиконавецьпочатоккінець12347.007.30Проведення диспетчерської переклички (корегування, внесення змін в план роботи)Старший диспетчер7.308.00Приймання оперативної інформації про хід с.-г. робіт, виробленої і реалізованої продукціїДиспетчер8.008.30Приймання інформації по тваринництвуДиспетчер-оператор8.309.00Приймання зведень від підсобних підприємств про вироблену продукцію і виконані роботиДиспетчер-оператор9.009.30Передача даних до вищестоящої організації і підготовка рапорту керівникуДиспетчер-оператор9.0010.00Контроль технічного стану тракторного та автомобільного парку, обробка данихДиспетчер-оператор10.0010.30Фіксація оперативної інформації на планшетах диспетчерського пунктуДиспетчер-оператор10.0013.00Аналіз виконання поточних планів виробничими підрозділами, оперативне керівництвоСтарший диспетчер, диспетчер-оператор13.0014.30Контроль за виконанням денних завдань, оперативне керівництвоСтарший диспетчер, диспетчер-оператор14.3015.00Аналіз використання робочої сили в підрозділахСтарший диспетчер, диспетчер-оператор15.0015.30Приймання даних на поточний день про стан МТП (простої, ремонти тощо)Старший диспетчер, диспетчер-оператор15.3016.00Приймання заявок на наступний день на транспорт, технічні засоби, робочу силуСтарший диспетчер, диспетчер-оператор16.0017.00Підготовка до диспетчерської наради (розробка проекту плану на наступний день)Старший диспетчер17.0018.00Диспетчерська нарада з питань виконання оперативного плану за добу і затвердження плану-наряду на наступний деньСтарший диспетчер18.0020.00Виконання оперативної роботиДиспетчер-операторДо 22.00( в період збирання )Технік-радист

Штат диспетчерської служби визначається умовами виробництва:

розміром підприємства і просторовою розосередженістю його окремих ділянок;

рівнем концентрації і внутрішньогалузевої спеціалізації;

числом виробничих підрозділів;

кількістю і марочним складом автомобільного і машинно-тракторного парку;

використовуваних технічних засобів зв'язку, обчислювальної техніки та ін.

Диспетчерську службу господарства очолює старший диспетчер. Крім нього в штат служби включають оператора диспетчерського пункту, диспетчерів-інформаторів відділків та бригад, техніка-радиста. На великих об'єктах господарства ( цехи, відділення, ферми, бригади, ремонтні майстерні і т. д.) можуть бути створені диспетчерські пости і відповідно введені посади диспетчера цих пунктів, які суміщають диспетчерування з іншими функціями - обліковими, технічного обслуговування тощо. У невеликих господарствах всю роботу на диспетчерському пункті виконує один працівник, якому в напружені періоди допомагають спеціалісти господарств [2, с. 75].

Головне завдання старшого диспетчера полягає у безперебійному проведенню виробничих і соціально-економічних процесів в господарстві. З цією метою старший диспетчер здійснює:

виконання затвердженого розпорядку роботи диспетчерської служби;

забезпечення взаємозвязку і погодження дій всіх робітників апарату управління;

підготовку даних про хід робіт;

щоденну підготовку і участь в диспетчерських нарадах;

участь в розробці оперативних планів і завдань;

контроль за виконанням заявок підрозділів;

контроль за надходженням і реалізацією продукції.

Для вирішення цих завдань старший диспетчер повинен добре знати умови і особливості сільськогосподарського виробництва, володіти здібностями аналізу і передбачення кінцевих результатів.

Безпосереднім помічником старшого диспетчера є диспетчер-оператор. Завданням оператора є :

підтримання постійного зв'язку із всіма обєктами диспетчеризації;

приймання від інформаторів відомостей про хід робіт, виробництво (продаж) продукції і використання машинно-тракторного парку;

ведення технічної і виробничої документації;

своєчасна обробка і передача диспетчерської інформації;

контроль за виконанням оперативних планів, вказівок і розпоряджень;

приймання замовлень на наступний день на автотранспорт, матеріали тощо.

Обов'язком диспетчерів-інформаторів є збір і своєчасна передача вірогідної інформації на ЦДП, своєчасне доведення до безпосередніх виконавців розпоряджень, що надходять з ЦДП, і контроль за їх виконанням (табл. 1.2).

Радист диспетчерського пункту виконує роботи , пов'язані з монтажем, демонтажем і ремонтом радіостанції, а також інструктує осіб, які ведуть радіообмін. Погодженої роботи диспетчерської служби та інших підрозділів, господарство досягає за рахунок регламентації часу звязку. Інформатори підрозділів виходять на звязок з ЦДП у відведений для них графіком час. Графік затверджується керівником господарства. Термінові повідомлення можна передавати як з робочих місць так із центральної садиби.


Таблиця 1.2 Рекомендований графік передачі інформації на ЦДП [6, с. 376]

Підрозділи, обєктЗміст інформаціїЧас передачіПередавачМолочнотоварна фермаСтан поголів'я, кількість отриманої продукції та її використання7.00-7.20Обліковець фермиТракторна, рільнича, овочева, кормовиробнича бригадаОбсяг виконаних за минулий день робіт, кількість отриманої продукції виробіток на агрегат7.20-7.50Обліковець підрозділівВаговаКількість отриманої продукції по підрозділах7.50-8.00БригадирТракторна бригадаСтан МТП, розміщення агрегатів по підрозділах8.00-8.20БригадирСтан автопарку, розміщення машин за об'ємами8.20-8.40Завідувач автогаражаВсі підрозділи підприємстваЗаявки на технічні і матеріальні ресурси на наступний день16.00- 16.30Керівники підрозділівТваринницькі бригадиПопередні дані про виконання за день роботи і кількість отриманої продукції16.30-17.00БригадирВсі підрозділи підприємстваДані про відхилення в процесі виробництва через простір, аварії, нестачі тощоПротягом дняКерівники підрозділів

Інформація, що надходить на диспетчерський пункт записується, систематизується і відображається у контрольно-обліковій і наочній документації. Диспетчерська документація поділяється на планово-контрольну, оперативну і наочну. До планово-контрольної документації належать:

  • річний виробничо-фінансовий план господарства і виробничі завдання підрозділів;
  • робочі плани по періодам робіт (графіки-маршрути агрегатів, план проведення заходів з технічного обслуговування і ремонту тракторів, автомобілів та іншої техніки);
  • карта землекористування і план розміщення посівів;
  • інвентарний облік машинно-тракторного парку по бригадам і фермам;
  • різноманітний нормативний та інший довідковий матеріал.

В оперативній документації знаходять відображення показники виконання планових завдань, запити виробничих підрозділів, розпорядження керівників та їх виконання.

Наочна документація відображає хід виконання виробничих завдань по підрозділам господарства.

Головним оперативним документом є «Журнал оперативної документації» в якому фіксують всі вказівки, розпорядження і запити керівників і головних спеціалістів, запити з інших господарств і організацій, а також інша інформація, яка надходить по каналах диспетчерської служби і підлягає контролю. «Журнал оперативної інформації» містить три основні розділи: «Одержання інформації», «Передача для виконання», «Виконання». У першому розділі фіксується дата, час одержання повідомлення, від кого одержано, короткий зміст, у другому - кому адресовані для виконання, час і дату передачі. У третьому розділі вказується, що зроблено, ким, дату і час виконання. За допомогою «Журналу оперативної інформації» керівники та спеціалісти господарства мають змогу періодично аналізувати виробничу діяльність окремих підрозділів, визначити частоту та закономірність аварійності на окремих ділянках роботи, визначити середні витрати часу на усунення типових причин збоїв. На основі даних «Журналу оперативної інформації» керівництво господарства може виробити попереджувальні заходи і не допустити збоїв в роботі. Нагромаджуючі дані про причини відхилень у виробничому процесі, аварійні ситуації журнал сприяє виробленню у працівників диспетчерської служби аналітичного підходу до вирішення управлінських питань. Інші журнали відображають роботу окремих підрозділів і галузей. Наприклад, рослинництва - «Журнал обліку польових робіт», «Журнал виходу і реалізації продукції»; тваринництва - «Журнал обліку роботи тваринницьких ферм», Експлуатація машинно-тракторного парку і автомашин фіксується в ряді журналів: «Журнал технічного стану тракторів», «Журнал проведення технічних оглядів», «Журнал технічного стану автомашин», «Журнал диспетчерських нарад» та ін. [16, с. 45].

Крім журналів і відомостей, працівники диспетчерської служби використовують планшети, оперативні графіки, світлові табло, пульти, які забезпечують ведення обліку і контролю за виконанням робіт і т. д. Планшети, графіки і табло дають наглядну картину стану виробництва на будь-який момент згідно з даними диспетчерського обліку.

Диспетчеризація сільськогосподарського виробництва передбачає широку участь кадрів середньої ланки управління в колективному розвязанні поточних виробничих ситуацій і розробці оперативних управлінських рішень. З цією метою в господарствах проводять диспетчерські години та диспетчерські наради.

Диспетчерські години проводяться щодня. На них підбиваються підсумки виконання оперативних планів за поточний день. Тривалість диспетчерської години близько пятдесяти хвилин.

Диспетчерські наради проводять раз у тиждень, де обговорюють результати роботи за минулий період і затверджують оперативні плани на наступний тиждень. У роботі диспетчерської наради беруть участь керівник господарства, його заступник, старший диспетчер, всі головні спеціалісти, керівники відділків, бригад, ферм, завідуючі авто гаражем, ремонтної майстерні та інші працівники. Учасники наради можуть знаходитись не лише на ЦДП, а деякі з них, на своїх робочих місцях і брати участь у нараді за допомогою засобів зв'язку. Диспетчерська нарада проводиться наступним чином. Спочатку заслуховують короткі повідомлення кожного керівника підрозділу про те, що зроблено за тиждень, які плани роботи на наступний тиждень, що вимагається від центральної служби господарства для виконання цього плану, які є незрозумілі питання по технології, економіці і організації виробництва. Керівники господарства корегують плани з розстановки транспорту, техніки, працівників і т. д., дають поради і розпорядження які записуються на у диспетчерському журналі. Диспетчер здійснює контроль за реалізацією цих порад і розпоряджень. Триває диспетчерська нарада близько 90 хв.

До оперативних планів на сільськогосподарських підприємствах належать робочі плани на періоди сільськогосподарських робіт у рослинництві. Плани наряди, місячні (квартальні, декадні) планові завдання у тваринництві. Основним завданням оперативного планування с встановлення взаємозв'язку і послідовності виконання окремих робіт, визначення щоденної потреби в робочий силі та засобах виробництва. Робочі плани на періоди сільськогосподарських робіт складають відповідно до річного плану підприємства, річних виробничих програм бригадам. Для цього використовують технологічні карти вирощування сільськогосподарських культур [21, с. 345].

У сільськогосподарському виробництві склалося п'ять періодів сільськогосподарських робіт, на кожний з яких розробляють робочі плани.

  1. Період збирання озимих і ранніх ярих культур, сівби озимих та підняття зябу та інші роботи.
  2. Період осінніх робіт. Збирання пізніх ярих культур і технічних культур, вивіз продукції, підняття зябу, заготовка силосу та ін.
  3. Період зимових робіт. Завезення кормів на ферми, проведення снігозатримання, підготовка насіннєвого матеріалу, ремонт сільськогосподарської техніки.

На першому етапі складання робочого плану аналізують результати за попередній період. Якщо окремі роботи через несприятливі кліматичні умови у попередньому періоді не виконано, їх включають у робочий план наступного періоду, що сприяє повнішому узгодженню в робочих планах підприємства агротехнічних заходів, передбачених технологічними картами. У робочому плані визначають щоденну потребу в робочій силі, тракторах, автомобілях та інших сільськогосподарських машинах, живій тягловій силі, матеріалах, передбачають конкретну розстановку робочої сили і засобів механізації.

Робочі плани дають змогу вчасно зосередити засоби механізації і людей на виконанні певних робіт. Організація робочих процесів здійснюється на основі заздалегідь передбачених точних розрахунків, що забезпечує своєчасне їх виконання, дає змогу уникнути простоїв і зайвих холостих переїздів агрегатів, продуктивніше використовувати техніку й робочу силу. Відповідно до робочих планів готують потрібну кількість насіння, добрив, палива тощо. Робочі плани складають у такій послідовності. За даними технологічних карт, а також підсумків виконання робіт у попередній період визначають види і черговість останніх, зазначаючи при цьому календарні строки їх виконання і тривалість. Агрегати комплектують на підставі даних технологічних карт. Потрібну кількість тракторних агрегатів для виконання певної роботи обчислюють діленням обсягу робіт на виробіток агрегату за даний період. Складовою робочих планів є маршрути руху тракторних і комбайнових агрегатів по ділянках та полях сівозмін. Плани-маршрути доповнюють і деталізують робочі плани. Розробка планів-маршрутів дає змогу завчасно підготувати земельні ділянки для проведення робіт, установити оперативний контроль за їх виконанням, краще організувати технічне обслуговування машино-тракторного парку, уникнути зайвих холостих переїздів. Плани-наряди - це завдання на виконання певних робіт бригаді, ланці , окремому працівникові. їх дають у письмовій, а іноді й в усній формі на різні строки, переважно 1-10 днів. Потреба в розробці планів-нарядів на кілька днів значною мірою зумовлена тим, що під час виконання різних виробничих процесів доводиться змінювати встановлені в робочому плані показники щодо строків, обсягу, послідовності виконання робіт залежно від погодні та інших умов. У плані-наряді, як правило, зазначають види робіт, місце їх виконання, строки проведення, норми виробітку, агротехнічні вимоги, а також кількість людей, машин, знарядь та робочої худоби. Після закінчення зміни або строку плану-наряду бригадир на його зворотному боці відмічає обсяг робіт, строки їх виконання, якісні показники (глибина оранки, культивації тощо), кількість людей, машин і знарядь, робочої худоби, витрату палива тощо. Тому план-наряд стає також обліковим документом, використовується для контролю за виконанням робіт. У тваринництві оперативними є місячні (декадні), квартальні плани на виробництво м'яса, молока, яєць, надходження приплоду, постановку тварин на відгодівлю, зняття їх з відгодівлі тощо. Зміст оперативного планування полягає у визначенні і прийнятті короткострокових управлінських рішень та їх фіксації в різних видах оперативних планів. Вихідними даними для оперативного планування є:

  • види та обсяги сільськогосподарських робіт по виробництву і заготівлі сільськогосподарської продукції;
  • агротехнічні вимоги до виконання робіт, агрегатуванню машин та організації їх використання;
  • прогресивні норми виробітку, оплати праці, витрат матеріалів;
  • ціни на матеріали;
  • - дані про наявність засобів механізації та трудових ресурсів.
  • Для ефективного оперативного планування необхідні наступні умови:
  • а) одночасне планування і корегування всіх робіт, повязаних з виконанням основної роботи;
  • б) обов'язкова участь у обговоренні проектів планів всіх зацікавлених керівників і спеціалістів господарства;
  • в) обґрунтоване використання при розрахунках показників продуктивності машинно-тракторного парку;
  • г) постійний хронометраж та фотографування основних технологічних операцій, виявлення «вузьких місць» виробництва.
  • Таким чином, всі види оперативних планів повинні бути взаємопов'язані і виходити зі змісту виробничо-фінансового плану господарства. Комплексний підхід до оперативного планування є основним. Необхідно також брати до уваги особливості сільськогосподарського виробництва: агротехнічні строки, фізіологічні особливості тварин, природні умови та ін.
  • РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ оперативного управління на підприємстві
  • 2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства
  • Державне підприємство «Сільськогосподарське підприємство «Ювілейне» створено в с. Бричківка Полтавського району Полтавської області на загальних зборах 25.03.1993 р., є юридичною особою і діє на підставі Статуту і законодавства України.
  • Працівниками та інвесторами даного підприємства можуть бути особи, що визнають положення дійсного статуту: юридичні і фізичні особи України; іноземні юридичні особи; іноземні громадяни особи без громадянства, українські громадяни і громадяни держави, що мають постійне місце проживання за кордоном, за умови що вони зареєстровані для ведення господарської діяльності в країні їхнього громадянства чи постійного місця проживання.
  • Головною метою ДП «СП «Ювілейне» є виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції, а також надання засновникам підприємства та іншим особам послуг щодо ведення сільського господарства та здійснення інших повязаних з ним видів діяльності.
  • Предметом діяльності підприємства є:
  • - організація та ведення сільськогосподарського виробництва, реалізація продукції;
  • - переробка сільськогосподарської продукції як власного виробництва, так і придбаної у інших виробників;
  • - надання транспортних та комунально-побутових послуг засновникам підприємства та іншим категоріям громадян;
  • - надання агротехнічних та інших послуг жителям населених пунктів, селянським (фермерським) господарствам чи іншим організаціям чи підприємствам.
  • ДП «СП «Ювілейне» є юридичною особою, має самостійний баланс розрахунковий і інші рахунки фірмове найменування круглу печатку. ДП «СП «Ювілейне» здобуває права юридичної особи з моменту державної реєстрації. Підприємство для досягнення цілей своєї діяльності вправі від свого імені укладати угоди, здобувати майнові права і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.
  • Підприємство діє в умовах повної самостійності і самоврядування, державного розрахунку і самофінансування, на основі демократичних принципів. Економічну основу господарства складає колективна власність на землю і засоби виробництва.
  • Територія Полтавського району належить до помірного кліматичного поясу, розташована в межах Придніпровської низовини в Лісостеповій зоні. Основна риса будови поверхні - її рівність, відповідно мала розчленованість балками та ярами.
  • Середньорічна температура повітря в межах району складає +8,3°С. Абсолютний мінімум температури повітря на території району -37°С (в січні). Рекордне значення абсолютних максимумів температури у липні досягли +37°С. Тривалість без морозного періоду становить 170 - 182 дні.
  • У даному господарстві поширені чорноземи. Несприятливими для сільського господарства кліматичні умови, що гальмують повне використання природної родючості ґрунтів, є:
  • - малосніжні зими з потеплінням і подальшим утворенням льодяної кірки, що веде за собою загибель озимих і багаторічних трав;
  • - нерівномірний розподіл опадів протягом теплої частини року при достатній їх річній кількості;
  • - часті зливні дощі, особливо в період сінокосу і збирання зернових культур.
  • Для здійснення будь-якої господарської діяльності будь-якому підприємству різних форм власності необхідні засоби і предмети праці, різноманітні оренди і резерви, які в сукупності складають ресурсний потенціал підприємства.
  • Ресурсний потенціал підприємства - це сукупність взаємоповязаних ресурсів, які використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції. Його величина визначається розміром окремих видів ресурсів (земельних, трудових, матеріальних, фінансових), які є у розпорядженні підприємства.
  • Земельні ресурси підприємства є основою матеріального і духовного виробництва. Від характеру і рівня ефективності використання землі залежить розвиток продуктивних сил, масштаби виробництва і матеріальне становище підприємства.
  • Земля господарства є головним засобом виробництва і джерелом одержання продукції рослинництва, від якої, в свою чергу залежить і виробництво тваринництва. У сільському господарстві результати виробництва безпосередньо визначаються кількістю обробленої землі, її родючістю та рівнем ефективності використання.
  • Розглянемо склад і структуру земельних угідь у ДП «СП «Ювілейне» протягом 2007 - 2009 рр. (табл. 2.1).
  • Таблиця 2.1 Динаміка розміру і структури земельних угідь у ДП «СП «Ювілейне» Полтавського району, 2007 - 2009 рр.

ПоказникиРоки2009 р. в % до 2007 р.200720092009га%га%га%Загальна земельна площа218610021861002186100100,0в т.ч. с.-г. угідь217699,5217699,5217699,5100,0з них: рілля206394,4206394,4206394,4100,0пасовища753,4753,4753,4100,0сінокоси180,8180,8180,8100,0багаторічні насадження200,9200,9200,9100,0Інші угіддя100,5100,5100,5100,0

  • Аналізуючи дані таблиці 2.1, можна зробити висновок, що за останні три роки земельна площа, наявна в господарстві, залишилась сталою за розміром і становила 2186 га. Не змінилася також площа сільськогосподарських угідь (2176 га станом на 31.12.2009 р.), ріллі (2063 га станом на 31.12.2009 р.), пасовищ, сінокосів, багаторічних насаджень та інших угідь.
  • Частка сільськогосподарських угідь у загальній земельній площі ДП «СП «Ювілейне» становить 99,5 %, ріллі - 94,4 %, пасовищ - 3,4 %, сінокосів - 0,8 %, багаторічних насаджень - 0,9 %, інших угідь - 0,5 %.
  • Кожне аграрне підприємство функціонує за певної чисельності персоналу - сукупності працівників, які мають необхідний фізичний розвиток, знання, практичні навички для управління виробництвом, якісного і своєчасного виконання передбачених технологією робіт у сфері агропромислового виробництва.
  • Трудові ресурси підприємства - це сукупність фізичних і духовних здібностей людей до праці, які завжди мають кількісну і якісну характеристики.
  • Раціональне використання трудових ресурсів передбачає, насамперед, забезпечення їх зайнятості, пропорційний їх розподіл по галузях виробництва і на території, досягнення ними найвищої продуктивності праці. Через нерівномірність сільськогосподарського виробництва його сезонність, різноманітність умов, рівень розвитку, зайнятість працівників у різних господарствах неоднакова. Різниться вона і в межах окремих груп трудових ресурсів (табл. 2.2).
  • Як свідчать дані таблиці 2.2, у 2009 р. порівняно з 2007 р. спостерігається тенденція до спаду чисельності працівників, а саме: їх середньорічна чисельність зменшилась на 13 осіб (6,67 %), зайнятих в сільськогосподарському виробництві - на 14 осіб (8,09 %). Протягом досліджуваного періоду спостерігається скорочення чисельності працівників у галузі рослинництва на 15 осіб (15,46 %) в звязку з підвищенням рівня механізації виробничих процесів.
  • Таблиця 2.2 Динаміка середньорічної чисельності працівників у ДП «СП «Ювілейне» Полтавського району, 2007 - 2009 рр.

Категорії працівниківРоки2009 р. у % до 2007 р.200720082009Середньорічна чисельність працівників, осіб19519018293,33Зайняті в с.-г. виробництві, осіб17316615991,91в т.ч. в рослинництві97898284,54тваринництві767777101,32Зайняті на допоміжних роботах, осіб101211110,0Працівники апарату управління, осіб121212100,0

  • В галузі тваринництва кількість працюючих збільшилась на 1 особу (1,32 %), зайнятих на допоміжних роботах - теж на 1 особу (10 %). Чисельність управлінського персоналу залишилась незмінною і складала у 2009 р. 12 осіб.
  • На рисунку 2.1 розглянемо динаміку середньорічної чисельності працівників ДП «СП «Ювілейне» протягом 2007 - 2009 рр.

  • Рис. 2.1. Динаміка середньорічної чисельності працівників ДП «СП «Ювілейне» Полтавського району, 2007-2009 рр.

Створення всебічно розвинутого високопродуктивного сільського господарства вимагає відповідного рівня розвитку матеріально-технічної бази, яка є найважливішою складовою частиною продуктивних сил і має велике значення в розвитку агропромислового виробництва. Матеріально-технічна база сільського господарства - це сукупність засобів і предметів праці, які використовуються в сільськогосподарському виробництві. Вона включає речові елементи продуктивних сил галузі і створює відповідні матеріальні умови виробництва сільськогосподарської продукції. Матеріально-технічна база сільського господарства має речові і структурні особливості, зумовлені відмінностями в технології виробництва, різним поєднанням природних і технічних факторів:

  • 1. Найважливішою складовою частиною матеріально-технічної бази є земля - головний засіб сільськогосподарського виробництва. За рівнем економічної родючості вона неоднакова, тому і витрати на виробництво одиниці продукції різні.
  • 2. Матеріально-технічна база сільського господарства залежить від природних умов і характеризується загальними особливостями сільськогосподарського виробництва.
  • 3. Матеріально-технічна база сільського господарства формується і розвивається з урахуванням сезонного характеру виробництва.
  • 4. Невідємною складовою частиною матеріально-технічної бази сільського господарства є живі організми - продуктивна і робоча худоба, молодняк тварин, птиця, багаторічні насадження тощо.
  • 5. Складовою частиною матеріально-технічної бази є засоби виробництва, які створюються безпосередньо в сільському господарстві (продуктивна худоба, корми, насіння, органічні добрива).
  • ДП «СП «Ювілейне» для ефективного ведення виробничо-комерційної діяльності в умовах конкуренції повинно мати досить якісну матеріально-технічну базу, тобто бути забезпечене фондами (табл. 2.3). Аналізуючи дані таблиці 2.3, можна помітити тенденцію до скорочення вартості основних виробничих фондів на 10,07 %. Це свідчить про послаблення виробничої сфери господарства.
  • Таблиця 2.3 Динаміка складу і структури виробничих фондів у ДП «СП «Ювілейне» Полтавського району, 2007-2009 рр.

ПоказникиРоки2009 р. у % до 2007 р.200720082009Вартість основних виробничих фондів, тис. грн.8845,99340795589,93Вартість оборотних фондів, тис. грн.288038254186145,35Фондозабезпеченість, тис. грн.406,52429,23365,5889,93Фондоозброєність, тис. грн.51,1356,2750,0397,85Забезпеченість основних фондів оборотними, грн.3,072,441,9061,89Фондоємність, грн.1,591,451,3584,91Фондовіддача, грн.0,630,690,74117,46

  • Варто відмітити збільшення вартості оборотних фондів на 45,35 %, що свідчить про поліпшення забезпеченості господарства насінням, пальним, мінеральними добривами, кормами, засобами захисту рослин і тварин, запчастинами.

Рівень фондозабезпеченості та фондоозброєності у ДП «СП «Ювілейне» протягом досліджуваного періоду внаслідок зменшення вартості основних виробничих фондів знизився відповідно на 10,07 % та 2,15 %. Показник фондовіддачі у господарстві зріс на 17,46 % і у 2009 р. становив 0,74 грн.

Спеціалізація відбиває якісний бік суспільного поділу праці і вказує, виробництво яких саме видів продукції є переважаючим на даній території. Процес спеціалізації виробництва в сільськогосподарських підприємствах відбувається безперервно. Проте господарства істотно відрізняються за рівнем спеціалізації сільськогосподарського виробництва, який визначається часткою всіх товарних галузей і виражається коефіцієнтом спеціалізації Кс. Господарства з низьким рівнем спеціалізації мають коефіцієнт до 0,20, з середнім - від 0,21 до 0,40, з високим - від 0,41 до 0,60. Коефіцієнт вище 0,6 мають підприємства з поглибленою спеціалізацією. Визначимо виробничий напрямок та рівень спеціалізації виробництва в досліджуваному підприємстві (табл. 2.4).

  • Таблиця 2.4 Динаміка складу і структури товарної продукції у ДП «СП «Ювілейне» Полтавського району, 2007-2009 рр.

ПоказникиОбсяги реалізації продукції, тис. грн.Структура товарної продукції, %№ п/п виду продукції за питомою вагою в структуріРокиВ серед. за 3 роки200720082009Рослинництво - всього2111,91533,52131,41925,653,15Хв т.ч. зернові772,1887,1983,9881,024,321соняшник763,8381,41048,4731,220,183соя102,96,2-36,41,09цукрові буряки112,759,7-57,51,598картопля1,21,61,31,40,0411овочі відкритого ґрунту1,21,82,71,90,0510плоди0,10,1-0,10,00313інша продукція рослинництва50,5174,295,1106,62,947Тваринництво - всього1466,81870,91754,01697,246,85Хв т.ч. жива маса ВРХ257,4261,4447,2322,08,894жива маса свиней170,5260,4268,8233,26,446молоко777,8859,0848,1828,322,862мед0,30,81,81,00,0312інша продукція тваринництва260,8489,3188,1312,78,635Разом по сільськогосподарському виробництву3578,73404,43885,43622,8100,0Х

  • На основі аналізу дані таблиці 2.4 можна зробити висновок, що в ДП «СП «Ювілейне» перше місце в структурі товарної посідає виробництво зернових - 24,32 %, друге - виробництво молока - 22,9 %, третє - виробництво соняшнику - 20,18 %, інші культури вирощуються в основному лише для власних потреб. ДП «СП «Ювілейне» має середній рівень спеціалізації. Виробничий напрям - зерново-молочний.
  • Виробництво інших видів продукції рослинництва і тваринництва має допоміжне значення: створюють умови розвитку основних і розвинутих галузей, забезпечують кормо постачання.
  • Економічна ефективність ведення галузей рослинництва і тваринництва показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці. Фінансові ресурси з одного боку, надають змогу підприємству збалансувати виробничі ресурси (землю, працю, основні фонди й оборотні засоби) і забезпечити їх економічно доцільне відтворення, з іншого перерозподіляти між окремими галузями виробництва, підрозділами капітальні вкладення (табл. 2.5).
  • Таблиця 2.5 Динаміка показників виробничо-фінансової діяльності у ДП «СП «Ювілейне» Полтавського району, 2007 - 2009 рр.

ПоказникиРоки2009 р. у % до 2007 р.200720082009Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тис. грн.4746,74543,05094,0107,32Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тис. грн.3966,53818,04245,0107,02Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), тис. грн.3311,33201,03216,097,12Валовий прибуток (збиток), тис. грн.655,2617,01029,0157,05Чистий прибуток (збиток), тис. грн.-76,73,04хРівень рентабельності (збитковості), %-2,320,090,01хКоефіцієнт абсолютної ліквідності0,2190,0380,04219,18Коефіцієнт маневреності власних коштів0,0830,0490,05465,06Коефіцієнт автономії0,4900,5430,528107,76Загальний коефіцієнт покриття4,8613,6603,54772,97

  • Отже, як свідчать дані таблиці 2.5, в результаті здійснення виробничо-комерційної діяльності у ДП «СП «Ювілейне» у 2009 р. порівняно з 2007 р. розмір виручки від реалізації в господарстві зріс на 347,3 тис. грн., або на 7,32 % за рахунок зростання рівня цін реалізації.
  • Розмір собівартості, що включає витрати на виробництво та реалізацію продукції протягом досліджуваного періоду зменшився на 95,3 тис. грн. (2,88 %) в звязку з скороченням обсягу продаж. В той же час у господарстві спостерігається збільшення собівартості одиниці продукції в звязку з підвищенням вартості насіння, кормів, добрив, паливо-мастильних матеріалів, розміру оплати праці.
  • За допомогою рисунку 2.2 розглянемо динаміку чистого доходу від реалізації продукції ДП «СП «Ювілейне» протягом 2007-2009 рр.

  • Рис. 2.2. Динаміка чистого доходу від реалізації продукції ДП «СП «Ювілейне» Полтавського району, 2007 - 2009 рр.
  • У 2007 р. ДП «СП «Ювілейне» було збитковим, а у 2008 р. отримало 3 тис. грн. прибутку, у 2009 р. - 4 тис. грн. прибутку, що на 80,7 тис. грн. більше, ніж у 2007 р. Спостерігається зменшення коефіцієнта абсолютної ліквідності на 0,177 (80,82 %), що свідчить про зниження можливості негайного погашення поточних зобовязань. Коефіцієнт маневреності власних коштів зменшився на 34,94 % і на кінець 2009 р. склав 0,054, що нижче встановлених норм на 0,146. Коефіцієнт автономії у 2009 р. становив 0,528 (при нормативному значенні ?0,5), що на 0,0,038 (7,76 %) більше порівняно з 2007 р.
  • Отже, можна зробити висновок, що ДП «СП «Ювілейне» Полтавського району Полтавської області розширює обсяг виробництва на основі поєднання екстенсивного та інтенсивного розвитку діяльності, тобто зростання виробництва за рахунок збільшення кількісних та якісних показників. Не оновлюється матеріально-технічна база, що свідчить про відсутність коштів та фінансову залежність господарства.

  • 2.2 Рівень оперативного управління та планування на підприємстві
  • Оперативне управління і планування в ДП «СП «Ювілейне» здійснюється комплексно в тісному взаємозв'язку робіт по підготовці, прийняттю і реалізації оперативних рішень, засобів і способів їх виконання. Центральний диспетчерський пункт розміщено в конторі господарства, поряд з кабінетом директора. В штат диспетчерської служби входять два чоловіки: старший диспетчер і змінний диспетчер. Рівень розвитку диспетчерської служби можна віднести до інформаційного. Проте в практиці управління диспетчерській службі часто доводиться вирішувати задачі оперативного усунення збоїв в ході виробничого процесу. Тому в таких випадках, при відсутності керівника господарства або головних спеціалістів, диспетчер має право самостійно приймати рішення. Обєкти диспетчеризації, такі як: тваринницькі ферми, тракторна бригада знаходяться на відстані 3 - 5 км від ЦДП, інші обєкти розміщено в центральній садибі. Графік роботи диспетчерського пункту в літній період з 6.00 до 20.00 та з 6.00 до 18.00 - в зимовий. Диспетчерська служба господарства здійснює постійний оперативний зв'язок керівника і спеціалістів з керівниками та іншими посадовими особами підрозділів, а також між собою. Диспетчерська служба доводить до виконавців оперативні завдання та розпорядження керівників, надає організаційну і технічну допомогу, приймає, обробляє та зберігає оперативні дані про хід виробництва, приймає запити на необхідні матеріали (паливо, запасні частини, насіння добрива та ін.), надає керівникам, спеціалістам і відповідним службам господарства інформацію про виконання робіт.
  • У своїй роботі диспетчерська служба ДП «СП «Ювілейне» керується змінно-добовими завданнями, розпорядженнями керівників і головних спеціалістів господарства, трудовим законодавством. Роботою диспетчерської служби керує старший диспетчер. Старший диспетчер організує ведення диспетчерської документації, вивчає наявну виробничу ситуацію в господарстві. Старший диспетчер має право вимагати від керівників підрозділів своєчасного подання в диспетчерську службу встановленої звітності і встановлених заявок, передавати для виконання відповідним керівникам заявки виробничих дільниць на необхідні ресурси, по дорученню керівника господарства і від його імені віддавати розпорядження, вказівки керівникам підрозділів по використанню ресурсів. Змінний диспетчер має право контролювати виконання робітниками виробничих об'єктів розпоряджень, вказівок, відданих керівниками і спеціалістами господарства через диспетчерську службу, і вимагати від виконавців своєчасних звітів про виконану роботу, заміщати старшого диспетчера.
  • Керівником господарства створені необхідні умови для роботи диспетчерської служби. Керівник господарства розглядає і затверджує розпорядок дня диспетчерської служби, вимагає від всіх працівників господарства виконання розпоряджень диспетчерів, визначає питання які підлягають контролю і регулюванню диспетчерською службою, затверджує зміст, форми, строки та обсяги інформації, яка надходить на диспетчерський пункт. Через диспетчерську службу головні спеціалісти передають термінові розпорядження, запити і відповіді підрозділам, приймають термінові заходи по ліквідації збоїв виробництва згідно отриманої від диспетчерської служби інформації, доручають диспетчерській службі контролювати виконання розпоряджень; щоденно отримують від диспетчерської служби дані про результати роботи відділків, бригади, ферм про порушення встановлених планів і завдань та їх причини.
  • Накопичення та систематизація оперативної інформації здійснюється за допомогою спеціальних форм диспетчерської документації. Ведення диспетчерської документації забезпечує високу продуктивність праці персоналу диспетчерської служби в процесі здійснення ним обліково-інформаційної роботи. Простота форм документації робить її зручною в користуванні, дозволяє швидко робити записи, зчитувати і аналізувати облікову інформацію. Диспетчерська інформація фіксується у таких видах контрольно-облікової документації: «Журнал диспетчера», «Журнал обліку заявок підрозділів», «Журнал використання робочої сили», «Журнал оперативного контролю роботи автотранспорту», «Журнал обліку роботи тваринницьких ферм», «Журнал оперативної звітності по рослинництву», «Журнал оперативного контролю роботи машино-тракторного парку», «Журнал телефонограм». Основним оперативним документом є «Журнал диспетчера» в якому фіксуються відомості із підрозділів, вказівки, накази, розпорядження, доручення керівників і спеціалістів господарства та інша інформація, яка потребує диспетчерського контролю. Інформація в журналі фіксується по трьох розділах: «Одержання інформації» ( дата, час одержання повідомлення, від кого одержано, короткий зміст), «Передача для виконання» (кому адресовані для виконання, час і дату передачі), «Виконання» (що зроблено, ким, дату і час виконання). За допомогою «Журналу диспетчера» керівник і спеціалісти господарства періодично проводять аналіз і оцінку виробничої діяльності окремих підрозділів, що допомагає виявити частоту і закономірність аварійності на окремих ділянках робіт, визначити середні витрати часу на усунення збоїв. В «Журналі обліку заявок» фіксуються запити на матеріально-технічні ресурси. «Журнал обліку телефонограм» відображає запити і вказівки та хід їх виконання.
  • Диспетчерський пункт обладнано станцією диспетчерського зв'язку СДСМ 50/100. На всіх об'єктах диспетчеризації встановлено телефони, всі спеціалісти мають радіотелефони.
  • В оперативному управлінні важливе місце посідає оперативне планування. Вихідна інформація для оперативного планування надходить із підрозділів господарства, а саме:
  • види і обсяги сільськогосподарських робіт;
  • агротехнічні вимоги до виконання робіт;
  • дані про наявність засобів механізації і трудових ресурсів.
  • Планування обсягів робіт у ДП «СП «Ювілейне» здійснюється по всім технологічним операціям із зазначення строків і місця їх виконання з визначенням знарядь праці, спожитих ресурсів. Оперативні плани складаються для підрозділів за якими закріплені ресурси. При розробці оперативних планів враховують всю сукупність факторів, які впливають на виробничий процес. Оперативний план-графік в рослинництві, розрахований на 10, 7, 5 днів розробляється відповідно до наступної схеми:
  • Тижнево-добовий план-графік на наступний тиждень розробляється протягом двох останніх днів поточного тижня і затверджується у керівника на нараді.
  • Оперативні плани-графіки по рослинництву розробляє агрономічна служба. Основою оперативних планів-графіків є технологічні карти. На основі оперативного плану-графіка і тижневого плану-графіка розробляється план використання машино-тракторного парку. З метою ефективного планування у ДП «СП «Ювілейне» здійснюються наступні заходи :
  • одночасне планування всіх робіт пов'язаних з виконанням основної роботи;
  • обов'язкова участь в обговоренні проектів планів всіх зацікавлених керівників господарства;
  • використання обґрунтованих розрахунків продуктивності машино-тракторного парку;
  • Для складання оперативних планів в рослинництві застосовується наступна інформація:
  • перелік вирощуваних сільськогосподарських культур;
  • технологія і обсяги робіт;
  • кількість і технологічні характеристики тракторів і сільськогосподарських машин;
  • строки проведення робіт;
  • - нормативи, що діють в галузі.
  • За багаторічну практику спеціалісти господарства виробили певні підходи до планування засновані на врахуванні конкретної ситуації надаючи перевагу проведенню тих чи інших робіт. Надаючи перевагу певним видам робіт спеціалісти господарства виходять із економічних, природно-кліматичних і біологічних факторів. Необхідність надавати перевагу певним роботам пов'язана з недостатньою кількістю техніки для одночасного виконання всього обсягу робіт в стислі строки В тваринництві оперативне планування здійснюється на основі річних і квартальних планів виробництва молока і м'яса. Здійснюється розробка і контроль планів осіменіння і отолів маточного поголів'я, постановка тварин на відгодівлю і вибраковку, оборот стада, оптимальний розподіл кормів по видам і групам тварин, добових раціонів годівлі тварин, виробництва і заготівлі кормів.
  • Оперативне управління вимагає виконання таких важливих функцій, к контроль, облік, аналіз та регулювання. Здійснюючи контроль керівник ДП «СП «Ювілейне» вчасно може виявити відхилення від плану, його недоліки і прийняти необхідні заходи. Критерієм контролю є важливість продукції та час виробництва. Проте, зрозуміло, що здійснення постійного контролю потребує значних коштів, тому в господарстві здійснюється періодичний контроль. Постійний контроль здійснюється по особливо важливим напрямкам. Види контролю задіяні в господарстві різноманітні. Найчастіше в господарстві застосовують такі типи контролю:
  • кількісний - перевірка проміжних або кінцевих результатів роботи;
  • якісний - перевірка стану об'єкта або його частин, якості роботи, дотримання технології виробництва та ін.
  • часовий - за строком проведення певних робіт.
  • В господарстві застосовуються такі види контролю:
  • перевірка виконання;
  • контроль невідповідності;
  • контроль правильності;
  • контроль дотримання технологічних вимог;
  • контроль технічного стану засобів механізації;
  • контроль за дотриманням правил внутрішнього розпорядку.
  • Здійснення обліку особливо важливо для оперативного управління, оскільки облік відображає поточні потреби виробничих процесів в людях, техніці, обладнанні, матеріалах. Здійснюючи, в першу чергу, оперативно-технічний облік господарство отримує інформацію щодо керованої системи на кожен момент часу. Інформація про хід роботи надходить безпосередньо до відповідальної особи. Здійснення оперативного обліку стану і використання сільськогосподарської техніки включає щоденний збір даних про наявність тракторів, автомобілів і сільськогосподарських машин, кількість виробленого ними часу, витрат паливо-мастильних матеріалів, виконаних робіт. Облік трудових ресурсів здійснюється в господарстві на основі табельного обліку робочого часу із зазначенням фактично відпрацьованого часу, а також відхилень від визначеного режиму роботи.
  • Здійснення оперативного аналізу необхідно для підготовки управлінських рішень та визначення параметрів контролю. Здійснення оперативного аналізу сполучається із оперативним плануванням і обліком. Охоплюючи невеликі проміжки часу роботи сільськогосподарського підприємства оперативний аналіз дозволяє детально вивчити весь хід фактичного виконання плану, всі фактичні зміни в роботі, визначити причини перевищення планових витрат. Оперативний аналіз є однією з основ розробки плану на наступний період. Система оперативного аналізу в господарстві передбачає щоденну перевірку виконання робіт підрозділів, агрегатів і окремих робітників, правильність використання техніки, матеріальних ресурсів, дотримання агротехнічних строків. Оперативний аналіз здійснюється в чотири етапи. Перший етап спрямований на виявлення фактичних показників від планових, базуючись на оперативних планах-графіках робіт, технологічних картах і звітних даних об'єктів господарювання. Другий етап передбачає встановлення конкретних факторів, що обумовлюють виявлені зміни та оцінку впливу кожного з них. Третій етап - це детальне вивчення причин, що обумовили відхилення від планів і виявлення наявних організаційних недоліків виробництва. На четвертому етапі відповідно до отриманих даних виробляють заходи спрямовані на ліквідацію виявлених недоліків і мобілізацію додаткових ресурсів. Затверджені планові показники та фактичні дані отримані від виробничих об'єктів в результаті співставлення дають аналітичні показники, на основі яких приймаються управлінські рішення.
  • На заключному етапі оперативного управління здійснюється регулювання виконання планових завдань за минулу добу виробничими об'єктами. Процес регулювання починається з моменту доведення до виконавців оперативних планів-графіків робіт. Відхилення від наміченої програми на одній виробничий дільниці порушує хід робіт і на інших. В практиці господарювання подібні відхилення зустрічаються часто, оскільки на виробництво здійснює вплив багато як об'єктивних так і суб'єктивних факторів. Тому, щоб ці відхилення не накопичувались і не порушували виробничий процес, в господарстві ведеться постійне регулювання ходу робіт. Основою регулювання є оперативний план-графік. Робочі процеси, які організаційно пов'язані з іншими роботами належать до найбільш важливих. Тому порушення виконання однієї технологічні операції призводить до збою в другій, третій і т.д. Регулювання цих процесів належить до особливо важливих. Важливою складовою оптимізації управлінського рішення є визначення необхідного обсягу інформації. Такий підхід дозволяє більш об'єктивно аналізувати виробничий процес. При підготовці складного оперативного управлінського рішення спочатку визначають окремі задачі і формують послідовність їх виконання, а потім визначають потребу в інформації. Ефективність регулювання у великій мірі залежить від повноти одержаної інформації і методів оцінки відхилень.
  • Календарний план-графік розробляється на початку року для кожної культури. Проте, календарний план-графік є лише первинним документом, який тимчасово використовується агрономічною службою. Основними документами є оперативні плани-графіки по кожній культурі і на ту технологічну операцію до виконання якої планують приступити через 8-10 днів. До цього часу вже відомо, які агрегати і на яких операціях будуть застосовуватись, яка площа оброблювальної землі, площа збору, врожайність культур, середня продуктивність агрегатів і маршрути їх руху, потреба в автотранспорті та ін. Графіки будують на спеціальному бланку, в нижній частині якого є форма плану-завдання, що включає основні показники виконання роботи. Середня частина бланку відображає планові і фактичні показники, а верхня частина - їх графічне відображення. План-графік затверджується керівником господарства, потім з ним знайомлять керівників і спеціалістів, всіх робітників, які приймають участь у виконанні плану. Три екземпляра графіка передають керуючому, бригадиру і диспетчеру. При великій кількості контрольованих показників будують ординатні кольорові графіки.
  • Оперативна звітність збирається диспетчером в строки, які визначені керівником господарства. Затверджений перелік показників у визначений час подається з виробничих об'єктів на диспетчерський пункт. Інформацію передають протягом 3-6 хвилин, щоб на збір даних в цілому по господарству затрачалось не більше 30-35 хвилин. Диспетчер записує отримані дані в журнали і зошити. На основі отриманих даних складається інформаційний документ: оперативний звіт про хід робіт який направляється керівникам і зацікавленим службам господарства. Це зведення повинно бути підготовлено старшим диспетчером до 8.00 ранку.
  • Оперативне управління в тваринництві спрямоване на дотримання видів і строків технологічних робіт. Технологія робіт в тваринництві поділяється на три послідовних етапи:
  • підготовчий - заготівля кормів, підготовка і ремонт приміщень, ремонт і технічне обслуговування обладнання;
  • основний - використання кормів, управління фізіологічним станом тварин, переведення тварин із групи в групи,відтворення стада;
  • заключний - реалізація продукції, аналіз і планування робіт на наступний період.

Основою оперативного управління в тваринництві ДП «СП «Ювілейне» є технологічна карта взаємодії спеціалістів. Взаємодія спеціалістів заснована на:

раціональному використанні кожного ското-місця, машин і обладнання по всіх виробничих приміщеннях;

  • поточній організації виробничого процесу з поглибленим розподілом праці;
  • внутрішньо фермській спеціалізації на основі пристосування технології до фізіологічного стану і продуктивності корів в різні місяці лактації і тільності;
  • складанні оптимальних раціонів годівлі тварин у відповідності до їх фізіологічного стану і продуктивності;
  • індивідуально-груповій годівлі корів, які знаходяться на роздої до одержання їх максимальної продуктивності;
  • ефективному використанні маточного поголів'я для розширеного відтворення стада, скорочення післяродового періоду і ліквідації яловості;
  • - покращенні ветеринарно-санітарного обслуговування.
  • Головною задачею підвищення ефективності використання машино-тракторного парку у ДП «СП «Ювілейне» є удосконалення оперативного управління виробничими процесами пов'язаними із функціонуванням засобів механізації, зо досягається за рахунок зниження простоїв по технічним і організаційним причинам, а також за рахунок більш раціонального використання праці механізаторів. Складність управління механізованим сільськогосподарським виробництвом обумовлена сезонністю робіт і постійною зміною концентрації технічних засобів, матеріалів і робочої сили при виконанні різних технологічних операцій. Врахувати чисельні фактори, які впливають на ці процеси можна при накопиченні великого обсягу статистичного матеріалу.
  • 2.3 Ефективність системи виробництва продукції та оперативних планів на підприємстві
  • Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва - узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої праці в засобах виробництва. Економічна оцінка діяльності підприємств проводиться шляхом вивчення основних економічних показників ефективності ведення господарства. До таких показників належать величина одержаної валової продукції, розмір прибутку, рівень рентабельності.
  • Суть економічної ефективності полягає в одержанні максимального результату з одиниці виробничого ресурсу. Для її визначення застосовують систему показників, які обчислюють відношенням виробленої продукції (в натуральному і вартісному виразі), товарної продукції, валового і чистого доходу (прибутку) до приведених витрат - сума поточних виробничих витрат. Показники економічної ефективності відображають рівень і темпи розвитку підприємства: співвідношення та організаційні форми галузей і структурних підрозділів, ступінь використання вкладень живої і уречевленої праці. В умовах формування ринкових відносин і переорієнтації економіки на потреби людини, оцінка показників економічної ефективності повинна здійснюватись з урахуванням соціальної спрямованості виробництва, гарантій проти забруднення навколишнього середовища, дотримання норм та ін. Проте найбільш концентровано відображає ефективність одержаний чистий доход (прибуток).
  • Ефективність виробництва зерна можна оцінити за наступними показниками:
  • - урожайність зернових культур;
  • - витрати виробництва на 1 га посіву;
  • - грошові надходження від реалізації;
  • - прибуток і рентабельність вирощування сільськогосподарських культур.
  • У сільському господарстві, як і в інших галузях народного господарства, виробництво продукції пов'язане з використанням виробничих ресурсів галузі - трудових, земельних, водних, матеріальних, в процесі якого вони частково або повністю споживаються і переносяться на новостворену продукцію. Сукупність спожитих і перенесених на продукцію виробничих ресурсів становить витрати виробництва. Розрізняють суспільні витрати і витрати виробництва певного підприємства. Суспільні витрати становлять вартість продукту, що включає вартість спожитих засобів виробництва та вартість продукту, створеного необхідною працею, і вартість продукту, створеного додатковою працею.
  • Проаналізуємо витрати виробництва на 1 га посіву зернових культур у ДП «СП «Ювілейне» за останні три роки (табл. 2.6).
  • Таблиця 2.6 Динаміка витрат на вирощування зернових культур у ДП «СП «Ювілейне», 2007-2009 рр.

КультуриВитрати виробництваВсього, тис. грн.На 1 га посіву, грн.Роки2009 р. в % до 2007 р.Роки2009 р. в % до 2007 р.200720082009200720082009Пшениця635,2785,5567,689,4148,4206,7141,995,6Кукурудза на зерно298,3212,497,832,8314,0163,4171,654,7Ячмінь ярий294,3359,4227,477,3130,8140,492,871,0Овес5,725,72,340,438,0171,332,385,0Горох27,138,129,3108,154,2119,1117,2у 2,2 р.

  • Як свідчать дані таблиці 2.6, у 2009 р. порівняно з 2007 р. у ДП «СП «Ювілейне» відбулося в основному зменшення виробничих витрат на вирощування зернових, в тому числі з розрахунку на 1 га посіву, що пов'язано з зменшенням цін на паливно-мастильні матеріали, добрива, засоби захисту рослин, оплату праці. Так, витрати на виробництво пшениці протягом трьох років зменшилися на 67,6 тис. грн. (10,6 %), в тому числі в розрахунку на 1 га посіву - на 6,5 грн. (4,4 %). Витрати на виробництво кукурудзи на зерно протягом досліджуваного періоду зменшилися на 200,5 тис. грн. (67,2 %), в тому числі в розрахунку на 1 га посіву - на 142,4 грн. (45,3 %). Сукупні витрати на виробництво ячменю протягом періоду дослідження зменшились і у 2009 р. склали 227,4 тис. грн. Витрати на 1 га посіву даної культури зменшилися на 38,0 грн. (29,0 %).
  • Отже, зменшення виробничої собівартості зернових призвело до зростання їх прибутковості.
  • Розглянемо ефективність виробництва та реалізації зерна на досліджуваному підприємстві (табл. 2.7).
  • Таблиця 2.7 Динаміка ефективності виробництва та реалізації зерна у ДП «СП «Ювілейне», 2007 - 2009 рр.

ПоказникиРоки2009 р. у % до 2007 р.200720082009Обсяг виробництва зерна, ц22602319222134194,4Виробнича собівартість, тис. грн.1304,31553,7106081,3Обсяг реалізації зерна, ц100991316511819117,0Виручка від реалізації, тис. грн.822,2908,5983,9119,7Повна собівартість, тис. грн.652720,6771,5118,3Прибуток, тис. грн.170,2187,9212,4124,8Рівень рентабельності, %26,126,127,5X

  • Аналізуючи дані таблиці 2.7, можна зробити висновок, що у 2009 р. порівняно з 2007 р. виробництво зерна зменшилось на 5,6 %, що пояснюється скороченням їх площ посіву. Розмір виробничих витрат зменшився на 244,3 тис. грн. (18,7 %). Обсяг продаж зерна суттєво зріс. У 2009 р. його розмір склав 11819 ц, що 17 % більше порівняно з 2007 р. Відповідно, збільшився розмір виручки від реалізації на 161,7 тис. грн. (19,7 %) та повної собівартості на 119,5 тис. грн. (18,3 %). Прибуток від реалізації зерна має тенденцію до збільшення. Протягом досліджуваного періоду він підвищився на 24,8 %. Також спостерігаємо зростання рівня рентабельності на 1,4 % внаслідок менш швидкого темпу збільшення собівартості порівняно з ростом прибутку.
  • Таким чином, показники ефективності галузі мають тенденцію до збільшення. Розвиток галузі зерна відбувається на основі підвищення економічної ефективності виробництва продукції. За цих умов забезпечується збільшенням валової і товарної продукції зернових культур, змінюється матеріально-технічна база галузі. Економічна ефективність виробництва продукції рослинництва характеризується системою таких показників: обсягом реалізації продукції, прибутком, середньою ціною реалізації, повною собівартістю 1 ц, рентабельністю. Ознайомимося з рентабельністю вирощування зернових культур у ДП «СП «Ювілейне» за останні три роки (табл. 2.8).
  • Таблиця 2.8 Рентабельність вирощування сільськогосподарських культур у ДП «СП «Ювілейне», 2007-2009 рр., %

ПоказникиРоки2009 р. до 2007 р. (+ ,-)200720082009Зернові та зернобобові - всього26,126,127,51,4у т.ч. пшениця35,522,518,3-17,2кукурудза на зерно4,638,813,69,0ячмінь ярий25,484,286,461,0овес2,03,56,44,4горох43,169,122,5-20,6

  • Аналізуючи дані таблиці 2.8, можна зробити висновок, що у ДП «СП «Ювілейне» в основному протягом досліджуваного періоду виробництво зернових культур було рентабельним. Але у 2009 р. порівняно з 2007 р. рівень рентабельності вирощування зернових (крім кукурудзи на зерно, ячменю ярого та вівсу) знизився, що пояснюється збільшенням розміру виробничої собівартості.
  • Найбільші прибутки досліджуваному підприємству приносить вирощування ячменю ярого. У 2009 р. порівняно з 2007 р. рентабельність даної культури збільшилась на 61,0 %.
  • Таким чином, ми з'ясували, що основними чинниками, що впливають на ефективність виробництва зернової продукції у ДП «СП «Ювілейне», є урожайність, витрати виробництва на 1 га посіву та на 1 ц зерна, прибуток і рентабельність вирощування зернових культур. У господарстві існують резерви зниження собівартості за рахунок застосування інтенсивних технологій вирощування зернових, що призведе до підвищення ефективності виробництва зерна.
  • Визначальним моментом в створенні ефективної системи оперативного управління на підприємстві є виробничий процес, який істотно залежить від багатьох факторів. В значній мірі ефективність оперативного управління залежить від правильного складу оперативних робіт і черговості їх виконання.
  • В ДП «СП «Ювілейне» диспетчерська служба не наділена великими повноваженнями, а виконує загалом лише обліково-інформаційну роботу. Проте і в цьому випадку злагоджена діяльність диспетчерської служби з керівниками і спеціалістами підрозділів робить діяльність господарства ефективнішою. Завдання диспетчерської служби зводиться до нагляду, реєстрації, систематизації, накопиченню і узагальненню оперативної виробничої інформації, яка використовується для планування, контролю, аналізу і розпорядження. Диспетчерська служба значно заощаджує час керівника і спеціалістів господарства у вирішенні організаційних і виробничих питань, дозволяє вчасно забезпечити виробничі операції необхідними ресурсами. Як результат, краще використовується техніка, скорочуються строки проведення основних робіт, підвищується продуктивність праці. Якість роботи диспетчерської служби залежить і від чіткого розмежування функцій і обов'язків всіх служб і спеціалістів апарату управління. Порядок взаємодії диспетчерської служби з керівниками і спеціалістами зафіксовано в Положенні про диспетчерську службу. Якісна робота диспетчерської служби залежить від своєчасного інформування служби про хід робіт, відхилення у виробничому процесі, своєчасному виконанні оперативних розпоряджень, які надходять з диспетчерського пункту, доповідей про їх виконання.

Ведення диспетчерською службою різних форм оперативної документації в якій фіксується, накопичується і зберігається інформація допомагає керівнику і спеціалістам значно заощаджувати час на пошук даних, необхідних для прийняття оптимального управлінського рішення. Використовувана диспетчерською службою документація поділяється на планову, облікову та аналітичну. До планової документації, яка є основою ефективності роботи диспетчерської служби, належить:

  • річний виробничо-фінансовий план господарства і виробничі завдання підрозділів;
  • плани польових робіт по періодам сільськогосподарського року та технологічні карти;
  • плани ремонту і технічного обслуговування сільськогосподарської техніки;
  • - оперативні плани робіт по відділкам.
  • Облікова документація включає:
  • - дані первинного обліку (з продуктивності праці, обсягам продукції, приросту живої ваги тварин, витрат кормів та ін.);
  • - зведені дані контрольованих показників по відділкам, фермам, ділянкам та ін.;
  • відомість заявок на наступний період чи на перспективу. Аналітична документація включає дані по оперативному аналізу:
  • виробництво і збут продукції тваринництва;
  • темпи проведення основних видів робіт в тваринництві;
  • темпи ремонту тракторів, комбайнів і сільськогосподарських машин в осінньо-зимовий період;
  • забезпеченість матеріально-технічними ресурсами планових заходів.
  • Перерахована вище інформація відображається в журналах, графіках, таблицях. Інформація, яка надходить на диспетчерський пункт відображає не лише кількісну сторону виробництва, а і її якісний бік (витрата насіння, препаратів для боротьби зі шкідниками і хворобами, витрати органічних і мінеральних добрив та ін.) Спираючись на ці документи спеціалісти господарства можуть вчасно реагувати на зміни у виробничій ситуації і застосовувати попереджувальні заходи. Вторинними документами диспетчерської служби є графіки, які складаються на основі інформації журналів, в процесі її первинної обробки. Графіки відображають показники в двох координатах: обсяг і час. На графіках відображається виконання основних польових робіт, проведення технічного обслуговування тракторів, оперативний графік ремонту сільськогосподарської техніки, виробництво і продаж продукції і т. д. Головна вимога при побудові графіків це достовірність, наочність, змістовність, простота для сприйняття, зручність при використанні і зберіганні.
  • Якість оперативного управління залежить і від місцезнаходження диспетчерського пункту. В господарстві, диспетчерська служба розміщена в конторі державного підприємства, поряд з кабінетом директора, що значно підвищує ефективність цієї служби. Організовуючи роботу диспетчерської служби керівництво зобов'язує диспетчерів вчасно доводити до виконавців щоденні оперативні плани, контролювати стан машино-тракторного парку і його використання по змінним і добовим виробіткам; виконання планових завдань по виробничих об'єктах; приймати запити підрозділів, здійснювати фіксацію оперативних даних в журналах і графіках. Оперативна робота диспетчерської служби спрямована на своєчасне виявлення порушень у виробничому процесі,на подання негайної організаційної і технічної допомоги. Диспетчерська служба характеризується наявністю прямих і зворотних потоків інформації. Кількість інформації, яка надходить на диспетчерський пункт залежить від кількості виробничих підрозділів, переліку вирощуваних культур, переліку продуктивної ВРХ, валової та реалізованої продукції, перелік виробничих об'єктів. Завданням оперативного управління є визначення оптимальних обсягів інформації, яка необхідна для управління виробничими процесами.
  • Планування в господарстві здійснюється по всім технологічним операціям із зазначенням строків і місця їх виконання, застосовуваним знаряддям праці і видам ресурсів. Ефективність здійснення оперативного планування досягається завдяки одночасному плануванню і корегуванню робіт, пов'язаних з виконанням основної роботи, участю в обговоренні планів всіх зацікавлених спеціалістів, застосування обґрунтованих показників продуктивності машино-тракторного парку.
  • Ефективність управління залежить від вміння враховувати вплив випадкових факторів. До таких факторів належать погодні явища, які обумовлюють зміну умов виробництва (перезволоження ґрунту, полягання хлібів, розвиток на посівах хвороб, бур'янів, погіршення стану доріг, поломка техніки, хвороба або травма працівників та ін.). Більшість із цих факторів не прогнозована, їх можна враховувати лише як вірогідні, базуючись на раніше накопиченій інформації. За багаторічну діяльність в господарстві спеціалісти виробили певний методологічний підхід до планування, який заснований на врахуванні конкретної ситуації. Такий підхід дає можливість в умовах обмежених ресурсів вибудовувати систему надання переваг певним виробничим операціям.
  • Здійснюючи оперативний контроль керівництво господарства виходить із важливості обєкта контролю. В рослинництві - це виконання графіка основних робіт, виконання плану виробництва і реалізації продукції, якість реалізованої продукції, тривалість виконання технологічних операцій, в тваринництві - проведення зооветеринарних заходів, виконання плану виробництва і реалізації продукції, якість реалізованої продукції, отримання приплоду, падіж тварин, споживання кормів. В механізації контролюються обсяги робіт, виконані кожним агрегатом, в порівнянні з нормою, технічний стан машино-тракторного парку, час простоїв техніки та їх причини, час проведення технічного обслуговування і ремонтів, динаміка витрат паливо-мастильних матеріалів, розміщення по полям і виробничим об'єктам.
  • Сучасне сільськогосподарське виробництво - це складна динамічна система, в якій виробництво продукції сільського господарства забезпечується поєднанням використання землі робочої сили і техніки. В ринкових умовах господарювання планування діяльності підприємства набуває особливої ваги й вимагає найретельнішого здійснення. Планування дає змогу проаналізувати ситуацію чітко скоординувати зусилля підприємства, точно визначити завдання, застосувати найдосконаліші методи аналізу досягнутого, що сприяє збільшенню обсягів виробництва, збуту продукції і одержанню більших прибутків. Складність управління в сучасних умовах визначається і такими обставинами як: сезонність сільського господарства, розосередженість виробничих об'єктів. Ці особливості сільськогосподарського виробництва обумовлюють необхідність в раціональній організації системи оперативного управління. Оперативне планування полягає у визначенні найкращих варіантів використання наявних ресурсів, які забезпечать виконання сільськогосподарських робіт в стислі строки з високою якістю, при найменших витратах праці. Планування виробничої діяльності в господарстві повинно бути спрямовано на узгодженість діяльності всіх служб підприємства.
  • Планування спирається на закономірності, що одержали назву принципів. Принципи визначають характер і зміст планової діяльності на підприємстві. Правильне дотримання їх створює передумови для ефективної роботи підприємства і зменшує можливість негативних результатів планування.
  • В процесі планування застосовуються різноманітні методи. Методи планування повинні відповідати зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних станів процесу становлення та розвитку ринкових відносин, враховувати специфіку діяльності господарства та різноманітність засобів і шляхів досягнення основної мети. В процесі оперативного планування застосовуються такі методи, як: ресурсний, експертний, екстраполяції та інтерполяції.
  • За способом розрахунку планових показників розрізняють такі методи:
  • дослідно-статистичний (середніх показників) - передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки (середніх величин) при встановленні планових показників;
  • факторний (чинниковий) - планові значення показників визначають на основі розрахунків впливу найважливіших факторів (чинників), що обумовлюють зміни цих показників. Використовується в першу чергу при плануванні технологічних (врожайність і продуктивність тварин) та економічних (рентабельність, продуктивність праці, собівартість) показників ефективності виробництва;
  • нормативний - планові показники розраховують, застосовуючи прогресивні норми використання ресурсів з урахуванням їх змін у результаті освоєння організаційно-технічних заходів у плановому періоді;
  • балансовий метод ґрунтується на попередньому складанні балансів (матеріальних, трудових, фінансових), що включають у себе потреби господарства і ресурсах і джерелах задоволення цих потреб. Основною позитивною якістю балансового методу є те, що його застосування сприяє усуненню і, головне запобіганню диспропорцій і встановленню ефективних пропорцій. Розвитком балансового методу планування є матричний метод, що передбачає побудову моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами і показниками.
  • Типовим недоліком планів є їх одно варіантність. Більшого поширення набув розрахунково-конструктивний метод (метод варіантів). Складовими його є: розробка найдоцільніших варіантів рішень поставленого питання з урахуванням досягнень науки і практики; технічна, технологічна, екологічна та економічна оцінка одержаних варіантів з виявленням найбільш раціонального і широким його обговоренням; розробка заходів, спрямованих на освоєння проекту.
  • Істотному підвищенню ефективності планування у ДП «СП «Ювілейне» сприяє використання економіко-математичних методів і ЕОМ. Це дозволяє моделювати складні економічні процеси, передбачити найбільш імовірні напрями розвитку економічної системи залежно від тих чи інших параметрів і цільових функцій, значно прискорити розрахунки і підвищити їх точність.
  • Усі розглянуті методи планування лежать в основі так званого формального планування. Але це лише одна із форм прийняття управлінських рішень. Окрім формального застосовується також «інтуїтивне передбачення», тобто планування, що ґрунтується на досвіді керівника чи спеціаліста, а також на сукупності таких індивідуальних якостей, як винахідливість, творчі здібності та ін. Інтуїтивне планування успішно поєднується з формальним, а в окремих випадках буває навіть ефективнішим.
  • Часто оперативні плани господарства бувають недостатньо деталізованими: обсяги робіт надаються без зазначення місця їх проведення по полям і ділянкам, тривалість праці фіксується без виказання календарних дат, а лише кількістю робочих днів, відображаються лише основні види робіт. Щоб ефективніше здійснювалась виробнича діяльність слід настільки деталізувати оперативні плани, щоб вони дійсно стали робочими планами і впливали на щоденну організацію праці. Необхідно здійснювати планування по всім технологічним операціям із зазначенням строків і місць їх виконання, визначенням засобів праці і необхідних ресурсів. Деталізація оперативних планів дозволяє підвищити цілеспрямованість діяльності, краще вирішувати поточні і перспективні задачі,підвищує відповідальність керівників і спеціалістів. Оперативними планами за підрозділами закріплюються ресурси. При цьому важливо врахувати результати аналізу ситуації і короткострокового прогнозування для визначення початку проведення робіт, для уточнення очікуваних результатів виробництва і порівняння різних варіантів плану. При уточненні планів в часі ( місяць, тиждень, доба і т. д. ) і його деталізації слід враховувати потребу господарства в організації і контролі процесу виробництва.
  • Ефективність системи оперативного планування залежить від наступних умов:
  • одночасного планування або корегування всіх робіт, які повязані з виконанням основної роботи;
  • обовязкова участь в обговоренні проектів планів всіх зацікавлених спеціалістів господарства;
  • обґрунтоване використання при розрахунках показників продуктивності МТП;
  • виключення вольових, необґрунтованих рішень відносно технології виробничих процесів;
  • постійне хронометрування і фотографування основних технологічних операцій, виявлення «вузьких місць» виробництва;
  • постійне підвищення підготовленості керівників і спеціалістів господарства до оперативного планування виробництва.

Як зазначалось вище обмеженість ресурсів вимагає побудови системи переваг при здійсненні виробничих процесів. Необхідність такої системи зрозуміла, проте єдиної методики цього процесу бути не може , оскільки кожен рік формуються свої, особливі економічні, кліматичні і організаційні умови виробництва.

Організація виконання планів передбачає чітке і послідовне здійснення намічених заходів, правильну розстановку робочої сили, засобів виробництва, раціональну організацію виробничих процесів, доведення планових показників до виконавців, контроль за виконанням планів і виробничих програм. Систематичний контроль сприяє виконанню планових показників, своєчасно дозволяє виявити вузькі місця.

Оперативне планування передбачає організацію оперативного обліку, виконання планових завдань. Отримані дані оперативного обліку дозволяють постійно тримати під контролем хід виробництва, проводити його аналіз та вчасно приймати необхідні заходи спрямовані на виконання виробничих завдань. Оперативне планування є сукупністю планів, графіків та інших документів, які встановлюють узгоджене виконання короткострокових цільових завдань по кожній управлінській функції, а також форми, періодичність і порядок складання планів. Слід мати на увазі, що особливості галузей сільськогосподарського виробництва обумовлюють певні відмінності в оперативному плануванні. Виробничі процеси в тваринництві носять ритмічний характер і періодом оперативного планування може бути прийняті доба, тиждень, декада, місяць. В рослинництві основним періодом планування є строки проведення однорідних робіт (посів, збирання та ін.) Види і форми оперативних планів визначаються складом виробничих підрозділів, розміром і рівнем спеціалізації та концентрації виробництва. Якщо не системно підходити до змісту оперативного управління то це зумовлює в господарстві часте «випадання» даної і деяких інших завдань. Тому поточна робота керівників і спеціалістів, ступінь і рівномірність їх розвантаження, ефективність використання робочого часу залишаються поза увагою керівництва господарства, служб і підрозділів.


.4 Шляхи удосконалення системи виробництва продукції на підприємстві


На сучасному етапі вдосконалення управління всебічно впливає на суспільне виробництво і є важливим резервом його інтенсифікації і підвищення ефективності. Організовуючи процес раціоналізації управління потрібно уникати і однобічного захоплення окремими заходами. Вдосконалення управління І повинно мати комплексний характер і забезпечувати системний підхід до розроблюваних й впроваджуваних заходів.

Основні завдання раціоналізації системи управління у ДП «СП «Ювілейне» такі: удосконалення організаційної структури управління, пошук раціональних форм організації праці, виробництва і управління; посилення зацікавленості працівників у кінцевих результатах праці, розвиток їх ініціативи. Удосконалення системи оперативного управління здійснюється по різним напрямкам. Головним є удосконалення оперативного планування роботи всіх структурних підрозділів і ланок. Важливо не лише вчасно розробити і довести до виконавців плани на перспективу, рік, певний період але і якісно спланувати роботу трудових колективів, окремих виконавців на день, тиждень,декаду, виключити простої робочої сили і техніки. При оперативному плануванні слід врахувати непередбачувані переміщення робочої сили і техніки через погодні умови, поломки техніки, недисциплінованості виконавців. Необхідно планувати резервну техніку та її оперативний ремонт.

Важливу роль в оперативному плануванні в господарстві відіграє якість планів та їх оформлення. Добре побудовані і оформлені оперативні плани, доведені до виконавців і робітників диспетчерської служби, дозволяють краще організувати в подальшому контроль і аналіз їх виконання. До побудови оперативних планів обов'язково слід залучати керівників середньої ланки. Для удосконалення оперативного управління необхідно мати добре відпрацьовану систему нормативів і вміло її використовувати. Нормативи повинні знаходитись в основі оперативного планування і контролю за діяльністю виконавців. Необхідний високий рівень розпорядництва. Оскільки вчасно віддані розпорядження сприяють кращій організації роботи виконавців. Фіксація в журналі диспетчера розпоряджень і контроль за їх виконанням дозволяють згодом проаналізувати стан виконавчої дисципліни працівників господарства. Необхідно підвищити роль диспетчерської служби з інформаційної до інформаційно-регулюючої. В результаті такої реорганізації диспетчерська служба підприємства стане самостійним структурним підрозділом господарства. Це дозволить полегшити і удосконалити працю керівників і спеціалістів звільнити їх від багатьох розпорядницьких і контрольних операцій, підвищити якість управлінських рішень. Штат диспетчерської служби залишиться незмінним, проте працівники служби повинні мати вищу освіту. Старший диспетчер повинен добре знати раціональні форми і методи організації сільськогосподарського виробництва, найкращі способи виконання технологічного процесу для того, щоб не допускати в своїх розпорядженнях будь-яких організаційних, технічних, технологічних помилок. Старший диспетчер повинен вміти передбачати ті чи інші несприятливі ситуації, швидко орієнтуватись у мінливих умовах сільськогосподарського виробництва, мати здібності до прогнозуванню і аналізу, організаційні здібності і досвід керівництва виробничим колективом. Змінний диспетчер повинен мати економічну чи інженерну освіту.

Важливим напрямком удосконалення оперативного управління в господарстві на базі диспетчеризації є визначення оптимального співвідношення централізації і децентралізації в управлінні. Дієва диспетчерська служба створює сприятливі умови для централізації виконання ряду функцій управління і по вирішенню багатьох питань оперативного управління, особливо це стосується маневрування робочою силою, технікою, технічним обслуговуванням основних засобів. Централізація і децентралізація в оперативному управлінні залежить від наявності необхідної кількості підготовлених керівників структурних підрозділів. Підвищуючи рівень диспетчерської служби в господарстві важливо не порушити принцип єдино начальства. Про всі зміни, які відбуваються у встановлених раніше завданнях слід повідомляти диспетчерську службу. Якщо диспетчер не проінформований, він не лише не зможе забезпечити необхідний контроль ходу робіт, допомогти у вирішенні організаційних питань, а стане навіть дезінформатором для керівника господарства. Диспетчерська служба не зможе ефективно здійснювати свої функції, якщо головні спеціалісти будуть вирішувати оперативні і виробничі питання без участі диспетчера. Тому, чітка взаємодія диспетчерської служби з іншими службами і підрозділами господарства дозволить максимально ефективно здійснювати виробничу діяльність.

Важливу роль в роботі диспетчерської служби ДП «СП «Ювілейне» відіграє підготовка і проведення диспетчерських нарад. Ефективність диспетчерської наради у великій мірі залежить від якості її проведення. До початку наради повинні бути підготовлені і систематизовані оперативні зведення про хід виконання робіт, запити на ресурси, проекти робочих планів на поточний робочий день. Кожен з учасників повинен завчасно підготуватися до участі в оперативній нараді. Всі повідомлення учасників наради повинні бути стислими. Завдяки засобам зв'язку учасники наради можуть приймати в ній участь зі своїх робочих місць і не їхати в центральну контору.

Важливою складовою удосконалення оперативного управління є здійснення оперативного аналізу. Відсутність необхідним чином організованого оперативного аналізу призводить до нераціонального використання машино-тракторного парку, перевитрат нафтопродуктів та інших ресурсів.

Досвід удосконалення оперативного управління на базі диспетчеризації свідчить, що після удосконалення управління помітно підвищується коефіцієнт змінності використання машинно-тракторного парку, виробіток на 1 еталонний трактор і об'єм механізованих робіт, знижується їх собівартість, краще використовується автотранспорт, поліпшується використання робочої сили, скорочуються строки і підвищується якість І сільськогосподарських робіт у найбільш напружений період. Щорічний І економічний ефект, як свідчать дослідження може досягати 15-20 тис. грн. за рік.

Подальший розвиток і удосконалення диспетчерської служби слід здійснювати на основі автоматизованої системи управління (АСУ).

В умовах постійного ускладнення виробництва, а отже, і управління виявляється недостатня ефективність рішень, що ґрунтуються на інтуїції одного працівника або прийнятих внаслідок обговорення певного складного питання колегіальним органом. Для прийняття відповідних рішень потрібна інформація, зростаючі обсяги якої апарат управління вже не може переробити. Цю проблему не можна розв'язати за рахунок нових працівників у сферу управління, оскільки це призводить до ще більшого ускладнення системи управління і зростання витрат на управлінський апарат. Виходом із цього становища може бути впровадження автоматизованої системи управління, яка ґрунтується на ЕОМ. Впровадження АСУ впливає на різні сторони суспільного виробництва. Підвищуючи у десятки разів продуктивність праці на обчислювальних операціях та інших роботах, пов'язаних з обробкою інформації, автоматизована система управління не тільки дає змогу зменшити час на інформаційні процедури, а й сприяє удосконаленню всієї системи управління, застосуванню сучасних економіко-математичних методів для розробки управлінських рішень. В результаті цього підвищуються якість і оперативність прийняття управлінських рішень, більш змістовним стає праця керівників і спеціалістів, оскільки вони звільняються від багатьох рутинних операцій, пов'язаних з обробкою інформації, а також досягаються безперервність планування, багатоваріантність планів і можливість оптимізації їх за встановленими критеріями.

Системи управління, що ґрунтуються на автоматизації процесів, і поділяються на автоматичні і автоматизовані.

Під автоматичними системами управління розуміють об'єкт і управління, вимірювальну і управляючу апаратуру, поєднані в систему, в якій обробка інформації, формування команд та перетворення їх у вплив здійснюються практично без втручання людини.

Автоматизовані системи управління передбачають безпосередню участь людини у процесах прийняття рішень. Автоматизована система управління - людино-машинна система, яка забезпечує автоматизоване збирання і обробку інформації, потрібну для оптимізації управління у різних сферах людської діяльності. Ця система ґрунтується на сукупності взаємозв'язаних технічних засобів, економіко-математичних методів і моделей, інформаційних баз, комплексі організаційних, фінансових і технічних заходів, які дають змогу здійснювати (за допомогою технічного персоналу) раціональне управління контрольованими процесами за встановленими алгоритмами і регламентами.

Частина управлінських функцій і завдань, таких як збирання, обробка аналіз і перетворення інформації, розробка певних рішень, в умовах АСУ виконується за допомогою ЕОМ і засобів механізації. Основне завдання АСУ на рівні підприємства - організувати і скоординувати всі процеси на досягнення поставленої цілі. Для цього потрібно визначити ціль для підприємства, зібрати інформацію, розробити варіанти рішень і прогнозувати їх здійснення, погодити і вибрати оптимальний варіант рішень, довести рішення до виконавців та організувати і скоординувати виконання рішень. Автоматизована система управління вимагає використання великої кількості математичного і не математичного апаратів. До математичного апарату належать математичне програмування, математичне моделювання, алгебра, логіки, теорії графів, інформації масового обслуговування та імовірності, до не математичного апарату - інженерна психологія, філософія, соціологія, економіка і евристика. Крім того АСУ - це технічні засоби, тобто машини і пристрої для автоматизованого збирання, обробки і передачі інформації на ЕОМ. Проте основне місце в АСУ належить людині, людським методам і принципам. При спільній роботі людини з машиною використовуються переваги кожної з них: людина - ланка універсальна завдяки своїм психологічним і фізіологічним якостям; машина ж переважає її в операційній і виконавській частині щодо точності і швидкості виконання операцій і стабільності роботи протягом тривалого періоду. Отже, в процесі управління людина виконуватиме дедалі більший обсяг висококваліфікованої творчої роботи, для чого їй справді будуть потрібні її особливі якості. Всі інші роботи (що часто повторюються, нетворчі, тобто традиційні) можна перекласти на машину.

Характерною особливістю АСУ є її цілеспрямованість якогось одного глобального або локального завдання. Ці системи складні: вони включають ЕОМ, телемеханічні і людські системи. Роботу машинних ланок системи забезпечують нові спеціалізовані підрозділи органу управління: і обчислювальний (інформаційно-обчислювальний) центр з розгалуженою системою термінального обладнання (пунктів введення і виведення даних) , група програмування і обробки даних, група розвитку системи тощо. В АСУ і багато прямих, зворотних і перехресних зв'язків, причому ці зв'язки можуть бути як технічними, так і біологічними, тобто неживими і живими. Особливістю АСУ є і те, що вона багатомірна (управляє великою кількістю параметрів і регулює їх). Природа СУ стохастична (випадкова), зумовлена тим, що відмовляти в роботі, вносити випадкові фактори у діяльність системи можуть зайняті в ній люди, а також технічні засоби АСУ.

Спрощена система функціонування асу може мати такий вигляд: у центрі - обчислювальний комплекс, на периферії - джерело інформації і засоби передачі її на ЕОМ. Функції АСУ і завдання, що розв'язують за її допомогою, залежать від специфіки управління господарським об'єктом. У цілому АСУ забезпечує:

  1. Багатоваріантні і оптимальні планові розрахунки.
  2. Ефективне оперативне управління у реальному масштабі часу.
  3. Механізовану і автоматизовану обробку даних з машинним формуванням.
  4. Зберігання і швидкий автоматизований пошук великого обсягу інформації, потрібної для управління.
  5. Автоматизоване нагромадження і аналіз статистичних даних, формування і постійне поновлення нормативних даних.

Основне завдання автоматизованих систем управління забезпечити оптимальне функціонування обєкта (підприємства, об'єднання, галузі та ін.), як єдиного цілого внаслідок правильного вибору цілі і засобів її досягнення, найкращого розподілу завдань між окремими частинами об'єкта і забезпечення чіткої їх взаємодії.

Принципи розробки АСУ визначаються вимогами ефективної організації управління, характером завдань. Виходячи із цього, принципи побудови та функціонування АСУ можна поділити на дві групи:

. Методологічні (принципи безперервного розвитку системи, єдності, забезпечення системного підходу, автономності, оптимальності та ін.

. Організаційно-технологічні принципи нових завдань, першого керівника, орієнтації на вихідні документи, єдиної інформаційної бази тощо). При проектуванні АСУ слід насамперед керуватися принципом безперервного розвитку системи. Системи повинна мати можливість швидко реагувати на зміни і відповідним чином перебудовуватися, розвиватися «вшир» - охоплювати більшу кількість управлінських об'єктів, «вглиб» - поступово включаючи нові економіко-математичні завдання, методи і програми, змінювати структуру й функцію апарату управління.

При розробці кожної підсистеми слід додержувати принципу єдності надійного її зв'язку з іншими підсистемами, синтезу і інтеграції окремих автономних елементів і підсистем в єдину автоматизовану систему підприємства. Для цього потрібно використовувати єдину теоретичну концепцію створення і оптимального функціонування АСУ, проектувати програмно-сумісні засоби обчислювальної техніки, забезпечувати ефективну координацію робіт з проектування, впровадження та експлуатації АСУ. Інформаційна єдність має велике значення і тоді, коли інформацію збирають не для одного завдання, а для всіх завдань управління, тобто досягають одноразового введення інформації і багаторазового використання, уникають невиправданого дублювання інформації в основних інформаційних масивах.

Підготовка об'єкта до впровадження АСУ включає:

  • установку технічних засобів і введення в дію обчислювального центру;
  • навчання і підготовку персоналу до роботи на ЕОМ, периферійних пристроях і засобах оргтехніки;
  • підготовку і комплектування штатів програмістами, операторами;
  • розробку і впровадження системи класифікації і кодування інформації;
  • створення централізованих масивів нормативно-довідкової інформації на машинних носіях;
  • підготовку документообігу і приведення організаційної структури об'єкта до умов функціонування системи.

Після виконання заходів по підготовці об'єкта до впровадження системи, закінчення навчання персоналу, підготовки робочої документації приступають до введення системи. Досвід впровадження автоматизованих систем управління показує, що економічна ефективність від впровадження АСУ за рахунок збільшення обсягу виробництва є результатом раціонального розподілу трудових, земельних і матеріальних ресурсів, прийняття своєчасних і обґрунтованих рішень та усунення різних організаційних недоліків, повного завантаження виробничих потужностей та інтенсивного використання ресурсів, прискорення циклів виробництва за рахунок оптимізації виробничих програм, зменшення рівня виробничих запасів і підвищення оборотності оборотних коштів та ін.

Одним із шляхів удосконалення системи виробництва продукції є підвищення урожайності, яка багато в чому залежить від норми висіву, якості й сорту насіння. Нестача насіння, зниження норми висіву, використання некондиційного насіння зменшують кількість рослин на кожному гектарі, створюють умови для розмноження бур'янів, знижують урожайність культур. Треба встановити, чи всюди виконувалися норми висіву з урахуванням якості насіння, яка фактична схожість насіння (за даними контрольних обстежень ділянок і полів). Якщо мала місце зрідженість полів у результаті зниження норми висіву, поганої якості насіння, порушення строків і способів сівби, то необхідно підрахувати, наскільки знизилася за рахунок цього фактора урожайність культури.

В селекції, одночасно з підвищенням урожайності та якості продукції, невід'ємною складовою при створенні нових сортів здійснено забезпечення високої їх стійкості не тільки до екстремальних факторів навколишнього середовища, але й до ураження найбільш шкідливими патогенами. У 2008 р. завершена 8-річна програма наукових досліджень та апробації у виробництві передпосівної мікрохвильової обробки насіння практично всіх сільськогосподарських культур, в тому числі зернових та зернобобових. У вивченні мікрохвильової технології брали участь 15 науково-дослідних установ УААН, результати досліджень засвідчили ефективність застосування передпосівної обробки насіння мікрохвильовим полем для підвищення польової схожості насіння, стійкості рослин до хвороб та шкідників, несприятливих факторів навколишнього середовища, підвищення урожайності та якості отриманої продукції. Отже, можна зекономити кошти за рахунок виключення обробки насіння отрутохімікатами та отримати додатковий приріст урожаю (табл. 2.9).


Таблиця 2.9 Результати передпосівної мікрохвильової обробки насіння зерна

КультураРежим обробки насінняОтриманий ефект від стимуляції насінняПриріст урожайностіОзима пшеницяIIIVПідвищується енергія проростання насіння на 2-9 %, лабораторна схожість - на 3-9 %, польова схожість - на 10-12 %до 32 %Ярий ячміньIIIIVЕнергія проростання підвищується на 2-4 %, польова схожість - на 12-15 %до 33 %Кукурудза на зерноIIIIIЕнергія проростання підвищується на 2-5 %, польова схожість - на 10-14 %до 15 %ГорохIIIIIПідвищення польової схожості на 38%до 59 %ОвесIIIIVПідвищення польової схожості на 25%до 12 %

Отже, передпосівна стимуляція насіння повітряно-тепловим обігрівом з використанням сонячного опромінення - умова екологічно чистого землеробства без застосування хімічних засобів захисту рослин.

Великий вплив на урожайність робить виконання плану по впровадженню більш перспективних і високоврожайних сортів. Через недовиконання плану посіву одних сортів і перевиконання по іншим змінюються співвідношення між ними. Якщо збільшується частка більше урожайних сортів, то в результаті середня урожайність культури зростає й навпаки. Переважна більшість високоврожайних сортів та гібридів характеризуються здатністю формувати високоякісну продукцію, забезпечують високі врожаї, стійкі до вилягання та основних хвороб, мають високу морозо- та посухостійкість. Вони є найбільш адаптованими до умов України, переважають сорти іноземної селекції за своїми господарсько-біологічними ознаками. Так для вирощування у ДП «СП «Ювілейне» нових гібридів сільськогосподарських культур можна запропонувати наступні сорти:

) озимої пшениці - Українка одеська, Миронівська 61, Харківська - 63, Донецька 48;

) ярого ячменю - «Стакер», Донецький 12, Одеський 115;

) гороху - Харківський еталонний.

Запровадження даних сортів сільськогосподарських культур дасть змогу підвищити урожайність окремих культур в середньому на 15 - 20 %. В деяких випадках за рахунок того, що в господарстві у 2008 р. спостерігалося зниження урожайності, ефект від запровадження нових гібридів культур може зрости і у 2 рази.

Визначимо резерви збільшення обсягів виробництва продукції рослинництва в ДП «СП «Ювілейне» у 2011 р. за рахунок впровадження нових сортів зернових культур на основі даних за 2009 р. (табл. 2.10).

Як свідчать дані таблиці 2.10, за рахунок впровадження нових високоврожайних районованих сортів зернових культур ДП «СП «Ювілейне» в 2011 р. має можливість отримати додатковий обсяг зерна 1264,5 ц.


Таблиця 2.10 Резерви збільшення обсягів виробництва продукції за рахунок впровадження нових сортів ДП «СП «Ювілейне», 2011 р.

КультураУрожайність, ц/гаЦіна 1 ц, грнРезерви збільшення обсягів виробництва продукціїПшениця37,5142,069,6744,4944931281,83Ячмінь27,7430,063,7222,2622614400,72Кукурудза62,7365,082,6522,27340,528142,33Овес63,6565,073,3311,35271979,91Горох20,7823,0108,7722,2222224146,94Всьогохххх1264,599951,73

Так, урожайність озимої пшениці зросте на 4,49 ц/га і в 2011 р. складе 42 ц/га, що дасть змогу збільшити обсяг виробництва на 449 ц.

Урожайність ячменю збільшиться на 2,26 ц/га внаслідок використання елітного сорту І репродукції «Стакер» на площі 100 га, що призведе до приросту обсягу виробництва на 226 ц. У 2011 р. порівняно з 2009 р. рівень урожайності кукурудзи зросте на 2,27 ц/га, що вплине на збільшення обсягу виробництва на 340,5 ц. В зв'язку з впровадженням нового сорту урожайність вівса зросте на 1,35 ц/га, а обсяг виробництва - на 27 ц. За прогнозом на 2011 р. урожайність гороху збільшиться на 2,22 ц/га, приріст виробництва становитиме 222 ц.

Дані заходи дозволять збільшити розмір виручки від реалізації зернової продукції на 99951,73 грн.

Розрахуємо розмір витрат, необхідних для купівлі нових сортів зернових культур (табл. 2.11).

Таблиця 2.11 Розрахунок необхідних витрат на придбання нових сортів сільськогосподарських культур у ДП «СП «Ювілейне», 2011 р.

КультураЦіна 1 ц насіння, грн.Норма висіву на 1 га, кгПлоща посіву, гаВсього насіннєвого матеріалу, цСума, тис. грн.Пшениця1652001002000023,0Ячмінь210180100900010,5Кукурудза23015150225024,8

Аналіз даних таблиці 2.11 свідчить, що витрати на придбання насіння пшениці складуть 23,0 тис. грн., ячменю - 10,5 тис. грн., кукурудзи - 24,8 тис. грн.

Вирощування зерна має вирішальне значення для розвитку галузей сільського господарства. Зерно є основною культурою, яку вирощують в нашій країні. На конкурентоздатність виробництва зерна впливає перш за все технологія його вирощування. Пропоную ДП «СП «Ювілейне» звернути увагу на інтенсифікацію галузі рослинництва, що вимагає великих затрат, але й дає ефективні результати.

Інтенсифікація сільського господарства відбувається на основі підвищення родючості ґрунту, що значною мірою залежить від раціонального поєднання і внесення у відповідних пропорціях органічних і мінеральних добрив. Для того щоб підвищити рівень і ефективність використання мінеральних добрив, забезпечити збереження навколишнього середовища, необхідно у кожному конкретному випадку мати агрохімічне і екологічне обґрунтування їх внесення.

Як форма розширеного відтворення інтенсифікація сільського господарства відбувається на основі додаткових вкладень на одиницю земельної площі, що мають на меті якісне вдосконалення всіх факторів виробництва. У зв'язку з цим у економічному значенні під інтенсифікацією сільського господарства слід розуміти не що інше, як концентрацію виробничих ресурсів на одній і тій самій земельній площі замість розподілу його між різними земельними ділянками.

Процес концентрації засобів виробництва на одиниці земельної площі є основою інтенсивного розвитку сільського господарства. Особливість інтенсифікації сільськогосподарського виробництва полягає у тому, що технічні вдосконалення засобів і предметів праці виявляються не прямо, а через функціонування землі. Інтенсифікація землеробства базується на тій особливості землі як засобу виробництва, що її родючість при правильному використанні підвищується, забезпечуючи зростання врожайності сільськогосподарських культур.

Характеризуючи процес інтенсифікації, слід зазначити, що сільське господарство розвивається при цьому не шляхом збільшення кількості оброблюваної землі, а на основі поліпшення якості обробітку, за рахунок збільшення розмірів засобів виробництва, що їх вкладають у ту саму кількість землі.

Науково-технічний прогрес створює необхідні умови для дальшої хімізації сільського господарства при забезпеченні високої віддачі хімічних засобів і збереженні природного аграрного потенціалу. Практика світового господарства свідчить про те, що досягнення науки, техніки і прогресивні технології використання засобів хімізації забезпечують високу ефективність та значно зменшують негативні наслідки їх застосування. Агрономічна служба повинна забезпечити збереження землі від виснаження і високі врожаї екологічно чистої продукції.

Для того щоб підвищити рівень і ефективність використання мінеральних добрив, забезпечити збереження навколишнього середовища, необхідно в кожному конкретному випадку мати агрохімічне і екологічне обґрунтування їх внесення.

Використання мінеральних добрив, хімічних засобів боротьби з бур'янами, шкідниками та хворобами рослин є основою впровадження інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур. Досвід роботи господарств, які вирощують озиму пшеницю за інтенсивною технологією, показав, що врожайність зростає на 65 - 70 % порівняно з традиційною технологією.

З метою подальшого удосконалення технології виробництва зерна необхідно покращити процеси, пов'язані з організацією виробництва. Так, щоб якісно провести сівбу, необхідно дотримуватися відповідних агротехнічних вимог: оптимальні строки та норми висіву; рівномірне загортання насіння на потрібну глибину; прямолінійність рядків; нормальна ширина міжрядь; відсутність просівів. При сівбі доцільно організувати процес за погодинним графіком, коли перед початком роботи механізатори зазначають час на проходження одного гону, а також на заправлення сівалок і повороти. Це дає змогу здійснювати самоконтроль за виконанням денного завдання. Потрібно розробити чітку систему матеріального заохочення виробничих підрозділів та окремих працівників.

Удосконалення технології виробництва зерна спрямоване на підвищення конкурентоздатності його виробництва. Конкурентоспроможність продукції за якістю підвищує і конкурентоспроможність підприємства як суб'єкта ринку. Під якістю розуміють його здатність виробляти конкурентоспроможну продукцію і забезпечувати її збут. Якісна продукція забезпечує вищу прибутковість виробництва і фінансову стійкість підприємства, підвищує його імідж, сприяє виходу підприємства на світовий ринок, повніше задовольняє потреби суспільства в ній, завдяки чому в державі формується більш сприятливий соціально-психологічний клімат.

Отже, основним шляхом збільшення валових зборів зернових є підвищення урожайності сільськогосподарських культур, яке можливо досягти тільки при впровадженні інтенсивних технологій, суть яких полягає у тому, що виробництво продукції здійснюється на основі новітніх досягнень науково-технічного прогресу при створенні умов для зернових культур відповідно до фаз їх росту на основі комплексу факторів в оптимальній пропорції протягом всього вегетаційного періоду з метою забезпечення рівня програмованого урожаю.


РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ


Вимоги безпеки займають важливе місце в діяльності підприємства. Від того, які умови праці створені на виробництві залежить здоровя, часто і життя людини, продуктивність її праці, ефективність роботи всього підприємства.

Держава приділяє цьому питанню багато уваги. Охорона праці в Україні регламентується Конституцією України, законом України «Про охорону праці» із змінами і доповненнями від 21 листопада 2002 року за № 229-ІV, законом України «Про обовязкове державне страхування нещасних випадків, профзахворювань, аварій, які повязані з виробництвом» від 01 січня 2001 року, Кодексом законів про працю і розробленими на їх основі положеннями, постановами, нормами, інструкціями, стандартами.

Згідно закону «Про охорону праці» охорона праці - це система законодавчих, соціально-економічних, організаційно-економічних, гігієнічних, профілактичних заходів і засобів, спрямованих на створення безпечних умов, збереження здоровя і працездатності людини в процесі праці. Складовими охорони праці є законодавство про працю, виробнича санітарія і безпека застосування різних технічних засобів на виробничих процесах у сільському господарстві, включаючи пожежну безпеку.

У статті 43 Конституції України сказано: «Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної Законом». Також статтями 45, 46 передбачено: «Кожен, хто працює, має право на відпочинок», «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом».

Основні принципи державної політики в галузі охорони праці наступні:

пріоритет життя і здоровя працівників, повна відповідальність за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та субєктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

адаптація трудових процесів до можливості працівника з урахуванням його здоровя та психологічного стану;

інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, обєднань громадян, що розвязують проблеми охорони здоровя, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцем та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях та інші.

Основні завдання служби з охорони праці:

в разі відсутності впровадженої системи якості відповідно до IS0 9001, опрацювання ефективної системи управління охороною праці на підприємстві та сприяння удосконаленню діяльності у цьому напрямку кожного структурного підрозділу і кожного працівника. Забезпечення фахової підтримки рішень роботодавця з цих питань;

організація проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози життю або здоровю працівників;

вивчення та сприяння впровадженню у виробництво досягнень науки і техніки, прогресивних і безпечних технологій, сучасних засобів колективного та індивідуального захисту працівників;

контроль за дотриманням працівниками вимог законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці, положень (уразі наявності) галузевої угоди, розділу «Охорона праці», колективного договору та актів з охорони праці, що діють в межах підприємства;

інформування та надання розяснень працівникам підприємства з питань охорони праці.

Функції служби з охорони праці:

розроблення спільно з іншими підрозділами підприємства комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці, планів, програм поліпшення умов праці, запобігання виробничому травматизму, професійним захворюванням, надання організаційно-методичної допомоги у виконанні запланованих заходів;

підготовка проектів наказів з питань охорони праці і внесення їх на розгляд роботодавцю;

проведення спільно з представниками інших структурних підрозділів і за участю представників професійної спілки підприємства або, за її відсутності, уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці перевірок дотримання працівниками вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

складання звітності з охорони праці за встановленими формами;

проведення з працівниками вступного інструктажу з охорони праці;

ведення обліку та проведення аналізу причин виробничого травматизму, професійних захворювань, аварій, заподіяної ними шкоди;

забезпечення належного оформлення і зберігання документації з питань охорони праці, а також своєчасної передачі їх до архіву для тривалого зберігання згідно з установленим порядком;

складання за участю керівників підрозділів підприємства переліків професій, посад і видів робіт, на які повинні бути розроблені інструкції з охорони (безпеки) праці, що діють в межах підприємства, надання методичної допомоги під час їх розроблення;

інформування працівників про основні вимоги законів, інших нормативно-правових актів та актів з охорони праці, що діють в межах підприємства;

розгляд питань про підтвердження наявності небезпечної виробничої ситуації, що стала причиною відмови працівника від виконання дорученої роботи, відповідно до законодавства (у разі необхідності);

листів, заяв, скарг працівників підприємства, що стосуються питань додержання законодавства про охорону праці;

забезпечення підрозділів нормативно-правовими актами та актами з охорони праці, що діють в межах підприємства, посібниками, навчальними матеріалами з цих питань;

роботи кабінету з охорони праці, підготовки інформаційних стендів, кутків з охорони праці тощо; нарад, семінарів, конкурсів тощо з питань охорони праці;

пропаганди з питань охорони праці з використанням інформаційних засобів;

- участь у: розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, відповідно до Порядку розслідування (постанова КМУ від 25 серпня 2004 року № 1112); складанні санітарно-гігієнічної характеристики робочих місць працівника, які проходять обстеження щодо наявності профзахворювань; проведенні внутрішнього аудиту охорони праці та атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці; роботі комісій з приймання в експлуатацію закінчених будівництвом, реконструкцією або технічним переозброєнням об'єктів виробничого та соціально-культурного призначення, відремонтованого або модернізованого устаткування по дотримання вимог охорони (безпеки) праці; розробленні положень, інструкцій, розділу «Охорона праці» колективного договору, актів з охорони (безпеки) праці, що діють у межах підприємства; складанні переліків професій і посад, згідно з якими працівники повинні проходити обовязкові попередні і періодичні медичні огляди; організації навчання з питань охорони праці; роботі комісії з перевірки знань з питань охорони праці.

У ДП «СП «Ювілейне» службу з охорони праці представляє інженер по охороні праці. Він організовує, контролює і координує діяльність всіх підрозділів господарства з питань охорони праці. Відповідальність за стан охорони праці в цьому випадку несе керівник господарства. Керуючі відділами відповідають за стан охорони праці по галузях, а бригадири - в підрозділах.

У відповідності з «Типовим положенням про порядок проведення навчання і перевірку знань працівників з охорони праці» від 26.01.2005 р. №15 усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи проходять на підприємстві навчання з охорони праці, інструктажі з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, з правил поведінки при аваріях.

Організацію навчання та перевірки знань з питань охорони праці працівників при підготовці, перепідготовці, підвищенні кваліфікації на підприємстві здійснюють працівники служби кадрів або інші спеціалісти, яким керівником підприємства доручена організація цієї роботи. При підготовці працівників для робот з підвищеною небезпекою дисципліна Відповідальність за навчання несе керівник підприємства, контроль здійснює інженер з охорон праці. Попереднє спеціальне навчання і перевірка знань працівників за його результатами проводиться одноразово до початку самостійної роботи, а також у разі перерви в роботі понад один рік. Перед перевіркою знань працівників з питань охорони праці на підприємстві організовуються заняття: лекції, семінари та консультації. Посадові особи і спеціалісти проходять попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці один раз на три роки. Посадові особи і спеціалісти, які при перевірці знань виявили незадовільні знання, повинні протягом одного місяця пройти повторне навчання та повторну перевірку знань з питань охорони праці.

Всі працівники не менше одного разу на рік проходять навчання з охорони праці в обсязі не менше 10 годин і при підвищенні кваліфікації не менше 8 годин. Працівники, зайняті на роботах підвищеної небезпеки проходять попереднє спеціальне навчання і перевірку знань з охорони праці не рідше 1 разу на рік в обсязі не менше 30 годин і при підвищенні кваліфікації не менше 15 годин.

Первинний, повторний, позаплановий, цільовий інструктажі проводять безпосередні керівники робіт.

Однією з головних причин, що приводять до травматизму, є недостатній рівень знань робітниками безпечних методів та прийомів роботи. Тому незалежно від характеру виробничої діяльності, освіти, кваліфікації, стажу, досвіду з даного фаху або посади для всіх працівників на підприємстві проводяться інструктажі, які за характером і часом проведення поділяються на:

?вступний, який проводиться з працівниками прийнятими на роботу, з учнями і студентами, що прибули на практику. Вступний інструктаж з питань охорони праці проводиться інженером з охорони праці з усіма працівниками, які щойно прийняті на роботу, знаходяться у відрядженні на підприємстві і беруть безпосередню участь у виробничому процесі. Після інструктажу робиться запис у «Журналі реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці», де робітники ставлять підпис про те, що ознайомилися з правилами безпеки;

?первинний інструктаж проводиться на робочому місці перед початком роботи з прийнятим на підприємство працівником, або, що переводиться з одного підрозділу в інший, зі студентами, учнями, що прибули на виробничу практику;

?повторний ? проходять всі працівники 1 раз за півріччя незалежно від виду роботи, хоча на роботах з підвищеною небезпекою праці він повинен проводитися 1 раз в квартал;

?позаплановий інструктаж проводиться з введенням в дію нових чи перероблених актів про охорону праці, при зміні технології виробництва, при порушенні нормативних актів про охорону праці, на вимогу працівників при перерві в роботі більше, ніж на 30 календарних днів ? для робіт з підвищеною небезпекою, а для інших робіт ? більше 60 днів;

?цільовий інструктаж ? проводиться з працівниками при виконанні разових робіт, ліквідації аварій, стихійних лих, проведенні робіт до яких оформлюється допуск, дозвіл.

Ефективним засобом проведення профілактичних робіт у ДП «СП «Ювілейне» є трьохступеневий оперативний контроль.

Перший ступінь здійснюється керівником підрозділу разом з уповноваженими ним працівниками з питань охорони праці на початку зміни, а при необхідності і на протязі зміни. Результати перевірки фіксують у журналі контролю, який зберігається у керівника підрозділу.

Другий ступінь контролю проводиться комісією у складі головного спеціаліста галузі, інженера (спеціаліста) з охорони праці, представника технічної служби, яка щомісячно перевіряє стан охорони праці на підприємстві. Результати перевірки заносять у журнал другого ступеню контролю. Цю перевірку треба здійснювати раз в 7-10 днів.

На третьому ступеню раз у півроку (замість раз в квартал чи місяць) проводять комплексну перевірку охорони праці у господарстві. Наказом по підприємству створюють спеціальну комісію, очолюваною керівником підприємства або головним інженером. Результати роботи комісії оформлюються актом, обговорюються і затверджуються заходи по усуненню виявлених недоліків на засіданні правління на протязі 3-5 днів.

Фінансування заходів з охорони праці на підприємстві здійснюється згідно ст. 19 Закону України «Про охорону праці» від 21 листопада 2002 року, за якою на охорону праці виділяється 0,5 % від суми реалізованої продукції [4, с. 128]. На підприємстві ці кошти використовуються тільки на виконання заходів, що забезпечують доведення умов безпеки праці до нормативних вимог, або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві і не можуть використовуватись на інші заходи, безпосередньо не повязані з покращенням умов і підвищенням рівня безпеки на виробництві.

Розглянемо витрати на охорону праці у ДП «СП «Ювілейне» Полтавського району за допомогою таблиці 3.1.


Таблиця 3.1 Динаміка затрат на охорону праці у ДП «СП «Ювілейне» Полтавського району, 2007-2009 рр.

Види затратРоки200720082009Всього затрат, грн.176051700018510у т. ч. на номенклатурні заходи, передбачені колективним договором9605950011020на засоби індивідуального захисту692067306370на лікувально-профілактичні заходи10807701120Показник розподілу матеріальних затрат0,5460,5590,595

Як свідчать дані таблиці 3.1, протягом 2007-2009 рр. загальні затрати на охорону праці у ДП «СП «Ювілейне» збільшилися на 905 грн. або на 5,14%.

Основним методом вивчення впливу виробничого середовища на працюючих є аналіз фактично існуючих умов праці й виявлення причин виробничого травматизму, характерних для даних умов.

Умови праці в різних галузях народного господарства значно відрізняються між собою навіть в межах одного підприємства. Умови праці на стаціонарних робочих місцях за своїм характером відрізняються від таких, що мають рухомий фронт робіт.

Аналіз виробничого травматизму й професійних захворювань має на меті зясувати в конкретних умовах вплив чинників, що спричиняють травматизм і професійні захворювання. Шляхом проведення такого аналізу на виробництві виявляють джерела травматизму та основні причини, що їх спричиняють.

Для вивчення причин виробничого травматизму і професійних захворювань використовують технічний, груповий, топографічний, монографічний та статистичний методи. Методи аналізу причин травматизму й професійних захворювань застосовуються також для визначення динаміки їх росту чи зниження, для порівняння рівня виробничого травматизму між окремими дільницями, підприємствами, галузями, областями.

Аналізуючи причини травматизму за окремі відрізки часу на окремих ділянках виробництва, кількість нещасних випадків повязують з кількістю працюючих і тяжкістю нещасних випадків, що характеризують загальний рівень виробничого травматизму. Для цього застосовують відносні величини - показники (коефіцієнти) частоти, тяжкості й загальних витрат (табл. 3.2).


Таблиця 3.2 Показники стану виробничого травматизму і захворювань в ДП «СП «Ювілейне» Полтавського району, 2007-2009 рр.

ПоказникиРоки2007200820091. Середньо списочна чисельність працюючих, осіб1951901822. Число нещасних випадків (Т1)---втому числі: з тимчасовою втратою працездатності (Т2)---зі стійкою втратою працездатності (Т3)---зі смертельним кінцем (Т4)---3. Кількість захворювань1291321274. Коефіцієнт частоти: нещасних випадків (Кч) захворювань- 62,1- 76,3- 76,55. Коефіцієнт тяжкості нещасних випадків, днів (Кт) захворювань- 4,1- 4,7- 5,06. Коефіцієнт втрат робочого часу (Кв) нещасних випадків захворювань - 6,6 - 6,2 - 6,57. Втрати працездатності по травматизму (Ттр), люд.-днів---8. Витрати працездатності по захворюваності, (Тзах), люд.-днів853820726Сумарне число днів непрацездатності, люд-днів853820726

Аналіз таблиці 3.2. свідчить про відсутність на підприємстві виробничого травматизму та наявність захворювань протягом досліджуваного періоду, коефіцієнт тяжкості з роками підвищується, що повязано зі зменшенням кількості працівників.

Для розслідування нещасного випадку керівником підприємства створюється комісія у складі спеціаліста по охороні праці, бригадира (начальника цеху), уповноваженого трудовим колективом по охороні праці або профспілки, яка повинна на протязі трьох діб встановити обставини і причини цього випадку, скласти акт по формі Н-1 у шести примірниках, розробити заходи з попередження нещасних випадків і направити їх керівнику для затвердження. На основі актів по формі Н-1 ведеться облік нещасних випадків за рік по формі 7 - ТВН.

Облік нещасних випадків ведеться у журналі реєстрації нещасних випадків на виробництві, в якому вказується дата і місце випадку, стисло обставини і причини, характер травми і ступінь тяжких пошкоджень, дані про потерпілого, його вік і професію, дата складання акту форми Н-1, кваліфікація нещасного випадку.

До заходів підвищення охорони праці у ДП «СП «Ювілейне» пропонуємо такі:

керівникам виробничих дільниць забезпечити робочі місця на роботах з підвищеною небезпекою (в зерносховищі, на складі паливно-мастильних матеріалів, заправці, станках по обробці деревини та ін.) інструкціями по вимогах безпеки, відповідальність покласти на інженера з охорони праці;

модернізувати діюче технологічне та інше виробниче обладнання, обладнання систем вентиляції, установок для кондиціювання повітря у приміщеннях діючого виробництва та на робочих місцях;

в місцях підвищеної небезпеки (кормоцехи, приміщення тваринницьких ферм, механізовані цехи) нанести відповідні застережні знаки і плакати. Відповідальні - керівники виробничих підрозділів та інженер з охорони праці;

керівникам підрозділів поновити стенди, плакати по мірах безпеки у виробничих дільницях господарства;

виділити кошти на придбання медикаментів для укомплектування аптечок на виробничих дільницях;

привести до належного рівня санітарно-гігієнічні умови приміщень свиноферми і молочнотоварних ферм, зерносховищ, складів, на території току;

встановити засоби особистої гігієни (рукомийники) і забезпечити їх миючими засобами. Відповідальність покласти на керівників виробничих підрозділів;

керівнику підприємства організовувати комплексну перевірку стану охорони праці підприємства не рідше разу в квартал;

головним спеціалістам здійснювати контроль не рідше разу в 10 днів.


РОЗДІЛ 4. ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА


Серед сучасних глобальних проблем людства екологічні проблеми посідають чи не найперше місце. Особлива увага з боку урядів усіх країн і світової громадськості приділяється охороні навколишнього середовища і раціональному використанню природних ресурсів. На порядок денний виносяться питання забезпечення екологічної безпеки держави і світу в цілому.

В сучасних умовах існування сільськогосподарського виробництва найбільшу увагу до себе привертає охорона навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів. На діяльність підприємства здійснюють вплив різні фактори: зовнішні і внутрішні, контрольовані і неконтрольовані, випадкові та прогнозовані. Задачею підприємства являється забезпечення економічної і екологічної безпеки своєї діяльності, а саме, своєчасне забезпечення підприємства необхідними ресурсами (природними, технічними, фінансовими та ін.), а також забезпечення екологічної чистоти випущеної продукції і процесу її виробництва. З точки зору екології, фактори впливу можна розглядати з двох сторін: з однієї сторони, природні ресурси, що споживаються підприємством в процесі виробничої і комерційної діяльності, повинні відповідати технологічним вимогам, тобто володіти «екологічною чистотою», з іншої сторони, процес діяльності підприємства і кінцевий продукт також повинні бути «екологічно чистими» і не наносити шкоди природному середовищу. Тільки в цьому випадку можливо збереження і підтримання екологічного балансу.

Проведення екологічної експертизи передбачено Законами України «Про охорону навколишнього природного середовища» ( від 23.06.1991 р.), та «Про екологічну експертизу» (від 09.02.1995 р.) Проведення екологічної експертизи діяльності сільськогосподарських комплексів базується на основі вимог «Водного» та «Земельного» кодексів України (від 6.06.95 р. та 13.03.92 р. відповідно), «Основ земельного законодавства», «Основ водного законодавства», Закону «Про охорону атмосферного повітря» (від 16.10.1992 р.) «Про карантин рослин» від 30.06.93 р. Законів України «Про власність» від 07.02.91 р. «Про приєднання України до міжнародної конвенції по охороні нових сортів рослин» від 02.06.95 р. «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14.02.92 р. «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 р. «Про споживчу кооперацію» від 10.04.92 р. «Про ветеринарну медицину» від 25.06.92 р. «Про плату за землю» від 03.07.92р. «Про селянське (фермерське) господарство» від 22.06.93 р. «Про систему оподаткування» від 02.02.94 р. «Про енергозбереження» від 01.07.94 р.

Висновки державної екологічної експертизи обовязкові для виконання, громадської та інших видів екологічної експертизи мають рекомендаційний характер, вони враховуються при проведенні державної екологічної експертизи.

Екологічна експертиза є досить новим інструментом, який повинен вирішувати багато численні проблеми управління охороною природи, співставлення галузевого і територіального принципів. Їй підлягають всі проекти господарської та іншої діяльності, що можуть здійснювати шкідливий вплив на стан оточуючого середовища. Вони повинні містити матеріали з оцінкою впливу на оточуюче природне середовище, яка проводиться замовником проекту і включає аналіз, узагальнення та розповсюдження інформації про такий вплив і необхідні заходи з охорони. Оцінка проводиться із врахуванням екологічної ємності, стану оточуючого середовища у місці запланованого розміщення обєкту, перспектив соціально-економічного розвитку регіонів, потужності та видів впливу обєкту на оточуючу природу, вимог природоохоронного законодавства.

Екологічна експертиза - це комплексний аналіз технологій, матеріалів, устаткування, техніки, проектів, планів, прогнозів та іншої документації, який проводять висококваліфіковані спеціалісти та експерти з метою визначення відповідності поданих матеріалів чинному законодавству. Проведення екологічної експертизи є обовязковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності, що впливає на стан навколишнього природного середовища.

Метою екологічної експертизи є:

запобігання можливих негативних впливів на екосистему обєктів, що плануються, проектуються і функціонують в процесі їх реалізації;

забезпечення науково обґрунтованого визначення відповідності проектних рішень сучасним екологічним вимогам перед їх затвердженням у компетентних фінансових органах;

підтримання динамічної природної рівноваги і сприятливого стану навколишнього середовища при реалізації народногосподарських планів.

Основними завданнями екологічної експертизи є:

визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності;

організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки обєктів екологічної експертизи;

встановлення відповідності обєктів експертизи вимогам екологічного законодавства, санітарних норм, будівельних норм і правил;

оцінка впливу діяльності обєктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, здоровя людей і якість природних ресурсів;

оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища і здоровя людей;

підготовка обєктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

Обєктами екологічної експертизи є проектна документація на будівництво нових чи реконструкцію діючих підприємств, обєктів та впровадження нової техніки, технологій, матеріалів, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних вимог.

Розглянемо питання впливу виробничої діяльності ДП «СП «Ювілейне» на навколишнє середовище. Основним чинником забруднення повітря та водного басейну господарства є викиди чадних газів при роботі двигунів внутрішнього згорання, які знаходяться на тракторах та автомобілях. Нині вплив роботи машинно-тракторного парку на забруднення повітря та водоймищ господарства несуттєвий, в зв'язку із зменшенням парку автомобілів та іншої сільськогосподарської техніки. В ДП «СП «Ювілейне» є спеціально обладнані місця для зберігання сільськогосподарської техніки - ангари та гаражі. Проте, слід відзначити, що здача металобрухту та масел на регенерацію в ДП «СП «Ювілейне» Полтавського району не проводиться, а регенеровані масла в більшості випадків трактористами просто зливаються на землю, що є неприпустимим. В звязку з цим директором неодноразово порушувались питання про незадовільний стан природоохоронних заходів на підприємстві, видавалися накази про притягнення до відповідальності винних осіб.

Великої шкоди середовищу завдається неправильним користуванням мінеральними добривами та пестицидами, зокрема: зберігання, підвезення, внесення. При перевірці були виявлені порушення в зберіганні мінеральних добрив. Складські приміщення не відповідають обсягам добрив, що поставляються господарству. Втрати добрив залежать також від умов зберігання: при зберіганні у пристосованому приміщенні вони становлять 2,6 %, а поза приміщенням 11,1 %. В останньому випадку добрива в основному втрачаються внаслідок пошкодження тари і перемішування з землею. При зберіганні пестицидів не дотримується просторова ізоляція від населеного пункту, всі пестициди знаходяться в пакунках або каністрах, мінеральні добрива в мішках. Підвезення відбувається належним чином, в вантажних авто і безпосередньо до місця завантаження. Мінеральні добрива в досліджуваному господарстві вносяться локально, під рядок рослин. Цим забезпечується не стікання в водоймища добрив, а також вноситься менша кількість добрив. При недбалому відношенні до одного з цих факторів відбудеться: негативний вплив на атмосферу; надходження поживних елементів з ґрунту у підґрунтові води, а також шкідливих речовин в річки, ставки, людські колодязі тощо; порушення оптимізації живлення рослин необхідними елементами, що призводить до захворювання рослин.

В умовах ведення сільськогосподарського виробництва значно посилений вплив на ґрунт ходових систем агрегатів. Незмінний супутник росту енергонасичених машин є значне збільшення їх маси. За період підготовки ґрунту до збирання врожаю різноманітні машини проходять по полю до 15 разів. Сумарна площа слідів ходових систем нерідко вдвоє перевищує площу поля, а на поворотних смугах в 6 - 10 разів. Внаслідок цього погіршуються такі важливі для росту і розвитку рослин властивості ґрунту, як щільність, твердість, повітро- і водопроникність.

На основі проведеної екологічної експертизи, можна зробити такі висновки: в господарстві необхідно належним чином виконувати польові роботи, зокрема вирівнювання ґрунту; місце зберігання пестицидів перенести на більшу відстань від населеного пункту; саме головне, необхідно дотримуватися існуючої в господарстві сівозміни, щоб не тільки не знизити родючість ґрунту, а зробити її максимально родючою. Для покращення екологічного становища у господарстві необхідно, щоб усі практичні дії були екологічно обґрунтовані і безпечні для навколишнього середовища. Всі системи ведення господарства і технології вирощування культур мають бути природоохоронними. Тому необхідно всю природоохоронну роботу будувати на основі найновіших досягнень науки і техніки. Принциповий шлях розв'язання екологічних проблем - перехід до нової стратегії розвитку. Система передбачає багатогалузеву структуру виробництва, виключення мінеральних добрив та інших хімічних засобів.

Основними складовими екологізації в господарстві повинні бути:

. Формування і проведення державою ґрунтозахисної політики та її повсякденне здійснення на основі створення науково-методичної та практично-технічної бази охорони земельних ресурсів, економічне обґрунтування й екологічне раціональне використання ґрунтів.

. Розробка методичного визначення обсягів заподіяних або очікуваних збитків від втрат земельних ресурсів чи їх забруднення, реалізація загальноприйнятого принципу «забруднювач» платить, а також формування нових стереотипів споживання і поведінки громадян та господарюючих субєктів.

. Підвищення врожайності сільськогосподарських культур за умови значного скорочення використання ріллі, збереження родючості землі, відновлення гумусу. Проведення докорінних змін у зберіганні та переробці сільськогосподарської продукції, тому, що застарілі методи призводять до великих втрат й автоматично зумовлюють необґрунтоване використання значних сільськогосподарських площ.

Для покращання екологічного становища у господарстві необхідно, щоб усі практичні дії були екологічно обґрунтовані і безпечні для навколишнього середовища. Всі системи ведення господарства і технології вирощування культур мають бути природоохоронними. Тому необхідно всю природоохоронну роботу будувати на основі найновіших досягнень науки і техніки. Принциповий шлях розвязання екологічних проблем - перехід до нової стратегії розвитку. Система передбачає багатогалузеву структуру виробництва, виключення мінеральних добрив та інших хімічних засобів. Для очищення повітря обовязково потрібно поставити фільтри у витяжних каналах. Важливим питанням є будівництво складських приміщень для зберігання пестицидів і мінеральних добрив, що відповідають необхідним вимогам ДП «СП «Ювілейне» необхідно:

при підведенні підсумків роботи враховувати питання екологічного становища територій;

щоквартально включати в плани технічних занять питання охорони навколишнього середовища;

організувати лекцію з охорони навколишнього середовища для всіх працівників господарства;

заборонити спалювання (сміття, листя, ганчіря) на території господарства;

щоквартально проводити оплату за забруднення навколишнього середовища та за розміщення відходів;

не допускати миття машин в невстановлених місцях;

встановити фільтри для очищення води та повітря;

не допускати забруднення ґрунту, утримувати територію в належному стані;

провести висадку квітів та дерев на території.

Помякшення екологічної кризи можливе лише за умови обмеження стихії забруднення довкілля, дотримання національних і міжнародних заходів захисту природи. При цьому, поряд з вихованням високої екологічної свідомості населення, повинна діяти чітка система централізованого контролю суворого дотримання заходів з обмеження і запобігання забруднення навколишнього природного середовища, доповнення раціональними заходами всебічного контролю за станом навколишнього середовища.

аграрний сільський зайнятість навколишній

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ


Дослідження системи оперативного управління здійснювались протягом 2007 - 2009 рр. на прикладі ДП «СП «Ювілейне» Полтавського району Полтавської області. Результати дали змогу зробити такі висновки:

.У 2009 р. порівняно з 2007 р. у ДП «СП «Ювілейне» середньорічна чисельність працівників зменшилась на 13 осіб (6,7 %), в тому числі зайнятих в сільському господарстві на 14 осіб (8,9 %), що повязано із скороченням поголівя тварин та низьким рівнем оплати праці.

.Проаналізувавши вартість основних виробничих фондів, можна помітити тенденцію до її скорочення на 10,07 %. Це свідчить про послаблення виробничої сфери господарства (відсутність купівлі нової техніки, спорудження нових господарських будівель). Варто відмітити збільшення вартості оборотних фондів на 45,35 %, що свідчить про поліпшення забезпеченості господарства насінням, пальним, мінеральними добривами, кормами, засобами захисту рослин і тварин, запчастинами.

.Рівень фондозабезпеченості та фондоозброєності у ДП «СП «Ювілейне» протягом досліджуваного періоду внаслідок зменшення вартості основних виробничих фондів знизився відповідно на 10,07 % та 2,15 %. Показник фондовіддачі у господарстві зріс на 17,46 % і у 2009 р. становив 0,74 грн. ДП «СП «Ювілейне» має середній рівень спеціалізації. Виробничий напрям - зерново-молочний.

.В результаті здійснення виробничо-комерційної діяльності у ДП «СП «Ювілейне» у 2009 р. порівняно з 2007 р. розмір виручки від реалізації в господарстві зріс на 347,3 тис. грн., або на 7,32 % за рахунок зростання рівня цін реалізації.

.Оперативне управління у ДП «СП «Ювілейне» здійснюється на рівні керівника господарства і спеціалістів. Роль диспетчерської служби підприємства, інформаційна, і полягає в доведенні до виконавців розпоряджень керівників та прийнятті оперативних даних із виробничих об'єктів та заявок на ресурси. В штат диспетчерської служби входять двоє осіб. Диспетчерська служба заощаджує час керівника і спеціалістів. Своєчасне інформування служби про хід робіт дозволяє краще використовувати техніку, скорочувати строки проведення робіт, тим самим підвищуючи продуктивність праці.

.Недоліком оперативного планування в господарстві є недостатня деталізація оперативних планів. Усунення цього недоліку підвищить цілеспрямованість діяльності, дозволить краще вирішувати поточні і перспективні задачі, підвищить відповідальність.

Для підвищення ефективності системи виробництва продукції та оперативних планів у ДП «СП «Ювілейне» пропонуємо:

.З метою зростання обсягу сільськогосподарської продукції необхідно більш ефективно використовувати наявні землі.

.Вирощування зерна культур за інтенсивною технологією, основою для чого повинно бути використання мінеральних добрив, хімічних засобів боротьби з бур'янами, шкідниками та хворобами рослин.

.До побудови оперативних планів слід залучати керівників середньої ланки. Необхідно також поступово підвищувати рівень та роль диспетчерської служби. Вся оперативна інформація має проходити через диспетчерську службу, що сприятиме максимальній ефективності виробничої діяльності. Це дозволить звільнити керівників і спеціалістів від розпорядницьких і контрольних операцій.

.З метою удосконалення оперативного управління у ДП «СП «Ювілейне» необхідно визначати оптимальне співвідношення централізації і децентралізації в управлінні.

.Подальше удосконалення оперативного управління слід здійснювати на основі автоматизованої системи управління (АСУ), яка забезпечить автоматизований збір і обробку інформації.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ джерел


1.Аграрні соціально-трудові відносини: [підручник] / О.В. Шкільов, О.І. Здоровцов, М.Г. Лобас. - К.: Агроінком, 1997. - 298 с.

.Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: [навчальний посібник] / В.Г. Андрійчук. - [2-ге вид., доп. і перероблене]. - К.: КНЕУ, 2002. - 674 с.

.Бойко В.І. До питання стратегії виробництва зерна в Україні / В.І. Бойко, Н.Л. Касянова // Агроінком. - 2002. - № 8-9. - С. 29

.Бойчик І.М. Економіка підприємства: [навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів] / Іван Миколайович Бойчик. - К.: Атіка, 2002. - 480 с.

.Бондар Н. М. Економіка підприємства: [навчальний посібник] / Наталія Миколаївна Бондар. - [2-ге вид., доп.]. - К. : А.С.К., 2005. - 400 с.

.Василенко В.О. Виробничий (операційний) менеджмент: [навчальний посібник] / В.О. Василенко, Т.І. Ткаченко. - К. : ЦУЛ, 2003. - 532 с.

.Виноградський М.Д. Менеджмент в організації: [навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів зі спеціальності «Менеджмент організацій» всіх форм навчання] / М.Д. Виноградський, А.М. Виноградська, О.М. Шканова. - Київський економічний ін-т менеджменту «Екомен». - [2-ге вид., доп. і перероблене]. - К. : КОНДОР, 2002. - 654 с.

.Гайдук Т.Г. Якість зерна як ціноутворюючий фактор / Т.Г. Гайдук // Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК. Праці конференції у чотирьох частинах. За ред. П.Т.Саблука, Ч. 4. - К.:ІАЕ, 2001. - С. 73 - 76.

.Галушко В.П. Виробнича економіка: [навчальний посібник] / В.П. Галушко, Г. Штрьобель. - Вінниця: Нова книга, 2005. - 400 с.

.Демяненко С.І. Менеджмент аграрних підприємств: [навчальний посібник] / С.І. Демяненко. - К.: КНЕУ, 2005. - 347 с.

.Джигурей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: [навчальний посібник] / В.С. Джигурей. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. - 203 с.

.Желібо Є.П. Охорона праці в органах державної податкової служби України: [навчальний посібник] / Є.П. Желібо. - Ірпінь : Академія ДПС України, 2002. - 230 с.

.Закон України про охорону навколишнього природного середовища: за станом на 21 травня 1997 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К.: Парлам. вид-во, 1997. - 100 с. - (Бібліотека офіційних видань).

.Закон України «Про охорону праці»: за станом на 25 грудня 2002 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К.: Парлам. вид-во, 2003. - 28 с. - (Бібліотека офіційних видань).

.Завадський Й.С. Менеджмент. Management рішень: [навчальний посібник] / В.О. Василенко. - Київ : ЦУЛ, 2002. - 420 с.

.Завадський Й.С. Управління сільськогосподарським виробництвом у системі АПК: [підручник] / Йосип Станіславович Завадський. - К.: Вища школа, 2001. - 400 с.

.Зінченко О.І. Рослинництво: [підручник] / О.І. Зінченко, В.Н. Салатенко, М.А. Білоножко. - К.: Аграрна освіта, 2001. - 210 с.

.Іванюта С.М. Менеджмент: [конспект лекцій] / С.М. Іванюта, В.Ф. Іванюта. - Полтава: ПДАА, 2002. - 94 с.

.Ковальчук Н.В. Ринок зерна в Україні / Н.В. Ковальчук // Матеріали науково-практичної конференції викладачів, аспірантів та студентів інституту економіки за підсумками науково-дослідної роботи в 2001 р. - 2002. - №4. - С. 41-43.

.Ковальчук Н.В. Маркетингове дослідження ринку зерна // Вісник Дніпропетровського агроуніверситету, 2003. - № 2. - С. 161-163.

.Козловський В.А. Виробничий і операційний менеджмент: [навчальний посібник] / В.А. Козловський, Т.В. Маркіна, В.М. Макаров. - СПБ.: Спеціальна література, 2003. - 412 c.

.Кузьмін О.Е. Сучасний менеджмент: [навчальний посібник] / Олександр Едуардович Кузьмін. - Львів: Центр Європи, 2005. - 176 с.

.Мартиненко М. М. Стратегічний менеджмент: [навчальний посібник] / М.М. Мартиненко, І.А. Ігнатьєва. - К.: Каравела, 2006. - 320 с.

.Мацибора В.І. Економіка сільського господарства: [підручник] / В.І. Мацибора. - К.: Вища школа, 1994. - 415 с.

.Нелеп В.М. Планування на аграрному підприємстві: [навчальний посібник] / В.М. Нелеп. - К.:КНЕУ, 2000. - 344 c.

.Операційний менеджмент: навчальний посібник / [В.І. Перебийніс, В.В. Писаренко, О.М. Помаз, О.В. Василенко та ін.]; за ред. В.І. Перебийніса. - Полтава: ПДАА, 2008. - 664 с.

.Основи екології: Соціальні та прикладні аспекти: [навчальний посібник]. - [2-ге вид., доп.]. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2001. - 107 с.

.Плоткін Я.Д. Виробничий менеджмент: [навчальний посібник] / Я.Д. Плоткін, І.Н. Пащенко - Львів: Держ. ун-т «Львівська політехніка», 2000. - 258 с.

.Слісаренко Л.І. Характеристика нових сортів зернових культур / Л.І. Слісаренко // Сільське життя. - 2008. - № 51. - С. 4.

.Тарасюк Г.М. Планування діяльності аграрного підприємства: [навчальний посібник] / Г.М. Тарасюк, Л.І. Шваб. - К.: «Каравела», 2003. - 432 с.

.Трисвятський Л.А. Зернове господарство / Л.А. Трисвятський // Економіка сільськогосподарських і переробних підприємств. - 2001. - №2. - С. 25-29.

.Чмирь С.М. Стратегія розвитку зернового господарства / С.М. Чмирь // Вісник аграрної науки. - 2007. - № 9.- С. 63.

.Уткина Э.А. Производственный менеджмент / Э.А. Уткина. - М.: Ассоц. авторов и издателей «ТАНДЕМ»; Изд-во ЭКМОС, 2003. - 440 с.

.Хорунжий М.Й. Організація агропромислового комплексу: [навчальний посібник] / М.Й. Хорунжий. - К.: КНЕУ, 2001. - 340 с.

ДОДАТОК


Організаційна структура ДП «СП «Ювілейне»